1. Більше ніколи не буде Криму з розслабленими сонцем та вином, росіянами на захаращених тілами пляжах Південного берега, «Летняя жара, июль» та «Владимирский централ» з усіх динаміків, потягів Москва-Сімферополь та Феодосія-Санкт-Петербург.
2. Більше ніколи не буде візитів українських прем‘єрів одразу після призначення в «Белокаменную», щоб запобігти відключень газу або домовитися про «правильну» прокладку для розподілу особистих прибутків.
3. Більше ніколи про пам‘ятники Леніну, Пушкіну, Суворову не будуть питати наші діти - «а хто це?», і, я маю надію, пам‘ятник гетьману Скоропадському або Мазепі одного дня таки займе місце Богдана біля Софії (Богдану знайдуть якийсь інший притулок).
4. Більше ніколи слово «перемога» на нашій землі не буде стосуватися росіян, окрім як в орудному відмінку (над ким/чим), а у білорусів ще є малий шанс залишитися в знахідному (ігнорувати кого/що).
5. Більше ніколи Харків та Одесу не назвуть «русским городом», більше ніколи харків‘яни не будуть боятися їздити до Карпат в гості або на відпочинок.
6. Більше ніколи купівля виборів не буде типово українським явищем; колишні комуністи та комсомольці у політиці не балотуватимуться до представницьких органів; а власники російських паспортів поїдуть геть з України назавжди. Чи я не правий?
7. Більше ніколи вступ до московських ВНЗ не буде мрією старшокласників, а наша футбольна збірна чудово обійдеться без гравців та тренерів, які не знають слів українського гімну, постійно живуть у Петербурзі, але мають український паспорт.
8. Більше ніколи на нашому книжковому ринку не домінуватимуть російські видавці, на українському телебаченні - російські серіали, на нашій естраді та в кіно - російські співаки та актори.
9. Більше ніколи ми не пробачимо бюджетних крадіїв, суддів з повними кишенями хабарів, силовиків, які кошмарять бізнес. Чи не так?
10. Ми відновимо наші кордони, ми відбудуємо наші міста, ми побудуємо сучасну економіку. Ми не тільки переможемо. Ми повинні втримати цю перемогу.
Слава Україні!
Красовицький щоденно
