Ту-22 М3 росіяни модернізують з додатковою літерою М після індексу — монтують цифровий зв'язок, нову станцію радіоелектронної боротьби, нову станцію прицілювання, підвищують дальність бортової РЛС.
Завдання Ту-22 М3М — боротися з авіаносцями. Росіяни розуміють своє відставання, особливо тепер, коли знають, що Захід може збивати «кинджали».
Запланували модернізувати 30 машин — саме стільки з 57 Москва тримає в льотному стані методом канібалізму запчастин і зворотного інжинірингу.
Мінус Ту-22 М3, який зараз на випробувальних польотах, і кілька в цехах на модернізації — ось вам і 27 боєготових машин на піку, без міжремонтного обслуговування й аварійності.
Якщо пам'ятати, що швидкість модернізації — максимум два-три борти на рік, а частина завжди буде на випробуваннях і прийомках, які тривають не один місяць, то це число лише спадатиме.
Тому кожен пошкоджений і збитий борт важливий.
Плюс один-двоє загиблих — літак падав у пласкому штопорі, імовірно, не всі катапультувалися.
Добре, що весела війна з бойовими й преміальними іноді закінчується виплатами і для пілотів. «Ладу» в студію!
Проте певен, що і транспортний літак Іл-76 (який возив з Африки зброю, росіяни запустили тоді димову завісу у вигляді історії з полоненими), і обидва А-50, і Ту-22 М3 могли збити саме С-200.
Бо щоб повірити в дружній вогонь по таких машинах чи низку аварій, потрібно бути тільки росіянином з мізками, прошитими «Первым каналом».
Бо дистанція завелика для стандартного Patriot, немає жодних PAC-2, які працюють далі за 150 км. І навряд чи вони з'явилися за кілька років без випробувань.
А на Заході тендери та проєкти оборонних відомств відкриті, жодної секретності у випробуванні комплексу, якому багато років, бути не може.
Тож Patriot просто не дістав би.
Дві антени у хвості ракети С-200, які приймають відбитий від великої цілі радіосигнал, цілком можуть вивести її в сектор, і там буде все одно, наскільки ракета стара.
Російському Іл-20, командному пункту, і літаку РТР у Сирії вистачило.
А всі збиті борти — це великі радіоконтрастні цілі, під які і проєктували комплекс, його основне завдання під час переходу Холодної війни в гарячу фазу — збити стратегічні бомбардувальники Альянсу, 49-метрові B-52, які мали нести термоядерні бомби.
Звісно, потрібна колосальна праця — проаналізувати маршрути руху в стрільбовому районі Ту-22, курси повернення на базу, переговори.
Але нічого такого, що неможливо було б зробити, якщо маєш 7-тонну ракету, здатну вразити ціль на відстані 300 км і 41 км по висоті, сітку РЛС й інформацію від партнерів.
Це не вперше Україна знищила чи пошкодила Ту-22 М3 (ми знаємо щонайменше про три епізоди, включно з глибоким рейдом), але вперше в повітрі.
Ми підняли зі зберігання, підготували до застосування ракети з рідинним двигуном, змогли багаторазово застосувати, ударити за сотні кілометрів по бортах, що здійснюють стратегічні перевезення, летючих радарах і дальніх бомбардувальниках.
Це важка й кропітка праця, яка дала чудові результати.
Сама можливість збивати такі машини тримає в напрузі пілотів ворога, які звикли працювати в комфортних умовах, повертати тумблер і неспішно повідомляти: «Відпрацював двома».
Але війна — це не прогулянка: ось ти летиш на кисні й подумки закриваєш іпотеку — аж уже падаєш у пласкому штопорі.
