Грузинський парламент ухвалив у другому читанні так званий «російський» закон «Про прозорість іноземного впливу», обговорення якого вже призвело до масштабних протестів у Тбілісі й попереджень Заходу, що подальша робота над цим документом призведе до призупинення європейської інтеграції Грузії. Однак ані думка власного суспільства, ані заяви західних політиків не вплинули на позицію грузинських лідерів.
На мітингу підтримки закону «олігарх Бідзіна Іванішвілі – колишній прем'єр-міністр та реальний патрон правлячої партії – закликав винести «остаточний вердикт» опозиції, яку він звинувачує в тому, що та, мовляв, є «іноземним агентом» партії глобальної війни Євросоюзу та НАТО, які «готують революцію» перед виборами у жовтні». «Ніколи ще намір повернути Тбілісі під крило Москви, що захопила в країни п'яту частину території у 2008 році, не було виражено настільки чітко», – наголошує оглядач італійського видання La Stampa.
Премʼєр Грузії Іраклій Кобахідзе, якого вважають одним з фаворитів Іванішвілі, прямо звинуватив у організації протестів колишню очільницю американського посольства в Грузії Келлі Дегнан.
«Я висловив своє щире розчарування у зв'язку з двома революційними спробами у 2020–2023 роках, які підтримувала колишня посол США та здійснених через організації, що фінансуються з-за кордону. Якби ці спроби увінчалися успіхом, у Грузії було б відкрито другу лінію фронту», – написав Кобахідзе в соцмережі X після телефонної розмови з радником держдепартаменту США Дереком Шолле.
Нинішня влада Грузії активно спекулює на страхах
Ось ця фраза про «другу лінію фронту» є ключовою у політичній тактиці Іванішвілі та партії «Грузинська мрія». Грузинське суспільство підтримує Україну в її боротьбі з російською агресією, однак, разом з цим побоюється повторення подій 2008 року. Й нинішня влада Грузії активно спекулює на цих страхах. І намагається репрезентувати себе як єдину силу, яка може утримувати Грузію від нової війни.
Хіба не тим самим займається палкий прихильник нинішньої грузинської влади, премʼєр Угорщини Віктор Орбан? «Європейські лідери втягують континент у війну замість миру», – заявив Орбан цими днями у промові, присвяченій ювілею вступу Угорщини до ЄС. Ну і чим це не промова Іванішвілі на мітингу в Тбілісі?
Оце залякування населення війною – у грузинському випадку після війни – є тим самим політичним капіталом, який дозволяє утримувати й цементувати владу. І Україні вже сьогодні варто до цього прикладу уважно придивитися.
Не стати країною умовної «Української мрії» – це для України таке ж важливе завдання
У відповідь я, звичайно, почую, що в Грузії у 2008 році не було таких руйнувань, як в Україні після великого вторгнення. Хоча ніде правди діти – Грузія жила у конфлікті з Росією з перших днів своєї незалежності, були і війни, і етнічні чищення, і диверсії, все було. Що не завадило успіху «Грузинської мрії» та ідеї недопущення нового конфлікту. Так що я пропонував би зовсім іншу формулу: чим більш тяжкою є війна, тим більшим є бажання її не допустити у майбутньому.
І тим більшою може бути популярність політиків, які це пообіцяють і будуть забезпечувати, навіть ціною небезпечних компромісів з Москвою й посилення авторитарних тенденцій. Тому не стати країною умовної «Української мрії» – це для України таке ж важливе завдання, як пережити й закінчити війну з Росією.
