299 день навали. Війни та поразки Путіна

299 день навали. Війни та поразки Путіна

А до того була Сирія. Вигадливий фестиваль спектаклів з кількома режисерами і з акторами, кожен з яких грав у власному жанрі, хтось - з давньогрецького театру, хтось - за Станіславським, хтось, взагалі, створив театр тіней. Спочатку нікому у світі незрозумілий ІДІЛ (Ісламська Держава Іраку та Леванту), який виник невідомо звідки (або в Кремлі відомо, звідки), потім жахливе знищення Алеппо і створення у Сирії умов для нескінченного потоку біженців до Європи. Намагання транслювати технологію ІДІЛ на Ємен, Лівію, Афганістан, Сектор Гази поки що не спрацювала. До якогось моменту здавалося, що, знявши овечу маску, терорист Путін всіх переміг і хвиля мусульманського тероризму накриє Європу дев‘ятим валом біженців. Але спочатку Європа заблокувала цей потік, домовившись з Туреччиною по величезні багатомільйонні табори, але потім поступово стало зрозуміло, що саме турецькі інтереси в Сирії і зупинили Путіна. У останньому акті сталося збиття російського літака. Від першого дня війни Путіна проти України і Босфор з Дарданеллами стали недоступними для російських військових суден. Величезна армада ракетоносців з Тихоокеанського флоту після пів року очікування поблизу берегів Сирії, вирішила тихенько повернутися до місць постійної дислокації. Заборона на обслуговування в європейських портах російських кораблів заставив повернутися до Мурманська і угрупування судів Балтійського флоту.

24 лютого. Після перемоги України в цій війні з’явиться багато книг про те, чому російське військове керівництво настільки недооцінило перспективи жорсткої відсічі, яку російські колони зустрічі в України, як і бойовий дух українців, принциповість керівництва нашої держави. Всім відомі сотні прикладів того, як в перші дні війни розстрілювалися стокілометрові колони російської бронетехніки, які при бажанні могли розтягнутися до Лісабону під час окупації Європи. Всі також знають, на жаль, про сотні випадків застосування тортур до мирного населення, зґвалтувань, розстрілів мешканців півночі Київщини. Вся Європа згадала подібне в 1945 році, коли Радянська Армія йшла «переможним» маршем, перетворюючи селами та міста Польщі, Німеччини, Австрії на пекло: ґвалтували все, що рухається, грабували кожну бідну хатинку, знищуючи будь-яку духовність. Та ж сама орда прийшла на нашу землю. Такі речі не відбуваються без дозволу вищого керівництва. Саме ці ґвалтівники з унітазами остаточно переконали керівників європейських країн, що, якщо дозволити Путіну перемогти в Україні, хвиля насилля докотиться до Європи вже у цьому році. Саме Буча стала тим поштовхом, який допоміг ЗСУ отримати перші постачання сучасної наступальної зброї. А Російська армія, як побита тварина, підібгавши хвіст, втекла з Півночі України.

Певної миті на початку квітня 2022 року Путін нарешті оголосив цілі «спецоперації» - звільнення територій республік Донбасу. Щось незрозуміле було сказано і про Південь нашої країни, але з тих пір всі спроможності російської армії були перенесені на Луганщину та Донеччину. Вогневий вал, який покотився спочатку на Сєверодонецьк, а потім на Лисичанськ, дійсно був страшним. Ці міста буквально стерті, в них загинули тисячі захисників та мешканців. Перевага в артилерії у 12-15 разів дозволяла росіянам дійсно заливати Україну кров‘ю. Наша армія не могла відповідати кількісно, але після отримання спочатку артилерії 155 калібру, а потім і «Хаймарсів» виявилося, що кількісна перевага в артилерії з боку росіян мало значить перед набагато точнішими та далекобійними гарматами та РСЗВ країн НАТО. Наступ, який повинен був переконати весь світ у непереможності російської зброї, захлинувся. Путін отримав чергову поразку – по-перше, престиж російської зброї в очах усіх професіоналів на ринку зброї шалено впав, а, по-друге, стало зрозуміло, що Донбаський бліц-криг закінчився ганьбою.

Вже 7 чи 8 разів називали чергові дати, до яких російський Генштаб повинен звітувати про звільнення 100% території двох областей, але ці прогнози сприймаються вже радше як гороскоп у дешевій газеті, розрахованій на невибагливого читача. Єдине, чого дійсно досягли росіяни - перетворення самозваної території двох терористичних республік і території двох справжніх областей України на металеву пустелю.

Російська імперія, потім Радянський Союз, потім Росія доклали величезних зусиль до розширення «ареалу» російської мови у Світі, створення «русского мира», організацій співвітчизників закордоном, п‘ятої колони росіян в Європі та Америці. Мільйони емігрантів з колишнього Радянського Союзу, з території України тощо, багато років зомбувалися пропагандистськими теле-помийками і стали надійною підтримкою російських задумів у всьому світі. Російська еміграція, на відміну від багатьох інших, протягом двох-трьох поколінь не асимілюється у мовному і культурному просторі інших країн, залишаючись у власних компактних самостворених резерваціях типу Брайтон-Біч або селищ з російськими німцями в ФРН. Немає нічого дивного й у тому, що «російські» партії в країнах Балтії протягом багатьох років опонують демократичним процесам, а в Ізраїлі довго блокували всі проукраїнські заходи коаліційного уряду. Вони і зараз продовжують ту саму політику, незважаючи на зміну суспільної думки. Але що відбувається сьогодні? Міжнародні організації поступово починають, з великим внутрішнім спротивом, позбавлятися від росіян в складі керівництва, сусідні з Росією держави знищують культурні та суспільні інституції, які мають відношення до російської мови та культури. Переважна більшість країн відмовилася від вивчення російської мови на всіх рівнях, крім інститутів, які досліджують Росію у безпековому вимірі. Російська література буде витіснена з книжкових ринків, коли всі остаточно зрозуміють, що брати 30 російських срібняків з рук росіян стає токсичним. Кількість гастролів російського балету, «народних» хорів дедалі зменшується. Залишилося ще російське кіно, від якого ніяк не позбавляться журі міжнародних фестивалів. Але тут сама Росія робить все для знищення власного кіновиробництва, вкладаючи мінкультівські мільйони у відверте лайно.