1. Українське суспільство більш-менш спокійно очікує чергового бомбардування критичної інфраструктури російськими ракетами, із зацікавленням коментує плітки про отримання нової зброї від союзників та максимально налаштоване на нові перемоги ЗСУ. Найбільше хайпували цього тижня на темі можливого звільнення Сватового та Кремінної.
2. Бачимо, наскільки суспільство звикло до позитиву на фронті; навчені успіхом ЗСУ на Харківщині і Правому березі Дніпра користувачі мережі скроллять телеграм-канали в пошуках бодай натяку на повідомлення про успіхи наших військових. Напівоточення Кремінної, втеча звідти та зі Сватового російських штабів надає можливість мріяти про два ці міста в якості до новогоднього подарунку від ЗСУ українцям, які сформулювали свою позицію так: "краще якийсь час без світла, тепла та води, ніж життя під Росією". Я не готовий обговорювати термін цього позитиву, але готовий проаналізувати, що це може дати стратегічно. Росіянам після Сватового немає де закріпитися аж до Старобільська, взяття Рубіжного дає командуванню вибір між подальшим наступом Північчю Луганщини (але треба розуміти близькість російського кордону і пов'язані з цим ризики розтягування фронту) і подальшим рухом в бік Рубіжного та Сєвєродонецька. Стратегічним результатом є вихід на "Лінію Хаймарсу" відносно Луганська та Нового Айдару - місць зосередження складів, розташування резервів та штабів армії РФ.
3. Українці гадають, куди надалі командування має скерувати бойові підрозділи - "на бичка" чи "на черешню". Майбутній наступ на Бердянськ означатиме акцент на звільненні Маріуполя та Донбасу у весняно-літню кампанію та акцент на діях на Азовському морі; наступ на Мелітополь означатиме, що планується оточення Енергодару та звільнення ЗАЕС з подальшим виходом ЗСУ до Чонгару та Армянська. В лавах російських військових на теренах окупованих територій Півдня панує паніка: місцева окупаційна "влада" масово залишила офіси та домівки, тилові підрозділи влаштовують укріплення у Північному Криму, користування кримським шляхом військового постачання в рази зменшилося.
4. Результатом візиту українського Президента до США став не тільки тріумф у Конгресі, не тільки довгоочікуване рішення про постачання "Петріотів", а й можливість прямих перемовин з американським Президентом Байденом про майбутні дії, які повинні привести нас до перемоги. З одного боку, Сполучені Штати продовжують сигналізувати Росії про обмеження апетитів України в постачанні зброї. Було окремо підкреслено, що "Петріоти" не є наступальною зброєю, що в Україну їде тільки одна батарея (не сказали, 4 чи 8 установок). Ще раз продекларовано, що "Абрамси" не на часі. Але є кілька запитань, які не були конкретно висвітлені:
- авіація. Термін навчання наших пілотів у США наближається до пів року, ми не знаємо, що це: F-16 чи А-10. Можливо, це будуть дуже сильно модернізовані МІГ-29 з однієї з країн-колишніх партнерів СРСР. Велика кількість керованих недорогих бомб, які летять на десятки кілометрів від літака, що їх скинув, говорить і про майбутнє збільшення кількості літаків на озброєнні ЗСУ, що нестимуть цю зброю, яка стане настільки ж переможною, як і "Хаймарси". Про постачання з різних джерел гелікоптерів вже відомо, в тому числі, англійських;
- постійні публічні розмови про постачання німецьких танків "Леопард", які є в наявності не тільки у Німеччини, говорять тільки про те, що таке рішення - питання часу. Зміцнивши власну енергобезпеку, Німеччина починає більш активні рухи з підтримки України;
- виділення величезної суми на військову підтримку України американськими законодавцями, в тому числі означає системну закупівлю у третіх країн зброї для ЗСУ, і тут мова не тільки про зброю радянського виробництва. Провокації Північної Кореї в останні дні на кордоні з американським союзником, - Південною Кореєю, можуть означати, в тому числі, наближення угоди про постачання південно-корейської техніки, адже ця країна володіє одним із найбільших арсеналів у світі, який весь час потребує оновлення.
5. Не варто недооцінювати ворога, тому проаналізуймо події останнього часу. По-перше, медійна присутність Путіна зросла в рази, як і кількість його зустрічей із лідерами країн-сателітів. Очевидним є і те, наскільки він програє медійно Зеленському, і страх втратити останніх союзників, і намагання утримати залишки світових ринків, і, головне, намагання випросити назад у партнерів продану їм раніше радянську і російську зброю. По-друге, щодо зброї. Безумовно, Росія і зараз випускає і випускатиме ракети. Можливо, китайські чіпи гірші, ніж тайванські та американські, паливо для ракет теж не виробляється без проблем, але ворогу поступово вдається відновлювати ланцюги радянського оборонпрому, намагаючись замінити українські підприємства. Так, з новими літаками та гелікоптерами проблему зараз вирішити не вдасться, тому рішення про створення нових авіаційних полків - це незабезпечений можливостями піар-хід, але поступово виробництво танків відновлюється, на фронті все більше новых снарядів 152 мм (хоч і набагато менше, ніж використовується). Зараз питання забезпечення для російської армії виходить на перше місце. Мобілізованих нема у що одягнути, нема чим озброїти, нема чим нагодувати. Але буде. Тому зараз, поки ця машина буксує, є оперативна ситуація для отримання та освоєння нової зброї українцями. Саме тому Путін робить все для максимального затягування війни, розраховуючи на Чорного лебедя в західному світі, намагаючись відновити радянську військову машину.
6. Сьогодні він просив зброю у Куби. У Куби, Карл! Місце Росії в системі міжнародних відносин поступово стає достойним. Місце України на сьогодні таке, що надалі його потрібно буде захищати не тільки на полі бою. Сьогодні ми захищаємо демократичні цінності для всього світу. Так само - завтра, післязавтра... на жаль, ще довго. Потім ми отримаємо бідну країну з високим рівнем корупції, з великою втратою населення, розбитою інфраструктурою, величезною армією, яка перемогла у війні і з величезною кількістю тих, хто постраждав, втратив близьких, домівки, роботу, здоров'я, психіку. Ми будемо потребувати професійної команди для витребування репарацій, для оформлення нашого членства в ЄС та НАТО, для демобілізації, для зміни законодавства, для відновлення країни. Це складно. Але 24 лютого було складніше. Ми - переможемо. Слава Україні!
Красовицький щоденно
