О скільки у природи немудро-мудрих літер!
О скільки у людини невміння прочитать…
Павло Тичина
У народі здавна існує повір’я, якщо 4 березня у лісі зустріти білого зайця – сніг обов’язково ще випаде. А якщо пощастить побачити чайку у небі, значить лід скоро розтане. Часто у цей день посилюється вітер.
У запасах селян з кожним днем залишалося все менше і менше припасів, а тому існувала традиція 4 березня готувати багато їжі, щоб закликати весну і якнайшвидше приступити до посівних робіт, встигнувши поповнити запаси продовольства до наступних холодів. Також в цей день належало зайняти продуктів у сусідів, або родичів. Цей процес навіть мав символічне значення: весна, дивлячись на порожні комори, прийде набагато швидше.
Іменинники 4 березня:
Макар, Євгеній, Богдан, Максим, Микита, Архип, Филимон.
4 березня народились:
1815 – Михайло Вербицький – український композитор, громадський діяч, автор музики до Державного Гімну України.
1949 – Володимир Івасюк – український композитор і поет. Один з основоположників української естрадної музики.
«Червону руту Не шукай вечорами, – Ти у мене єдина, Тільки ти, повір. Бо твоя врода – То є чистая вода, То є бистрая вода З синіх гір.» (Володимир Івасюк)
Події 4 березня:
1750 – Кирило Розумовський обраний гетьманом України.
1849 – Буковину проголошено окремою коронною землею Австрійської імперії (перед тим була частиною Королівства Галичини та Володимирії).
1918 – Центральна Рада прийняла ухвалу про реєстрацію громадянства України.
1919 – Раднарком України прийняв рішення про ліквідацію плати за навчання в початковій школі.
1963 – ЦК Компартії України ухвалив видати українською мовою «Загальну декларацію прав людини».
1989 – створено українське товариство «Меморіал».
2006 – відкрили 45-ту станцію Київського метрополітену – «Вирлиця».
Чи знаєте ви:
Коли вперше прозвучала героїко-патетична музика до вірша Чубинського «Ще не вмерла Україна», яка принесла композитору Вербицькому найбільшу популярність?
Уперше під яскраве українське небо ця пісня злетіла з Галичини. В четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863 року, текст вірша «Ще не вмерла Україна» побачив великий світ разом із віршами Кобзаря. Завдяки журналу «Мета» вірш П. Чубинського набув неабиякої популярності серед галицької молоді.
Через декілька років він був покладений на музику. Сьогодні вже важко докладно з’ясувати, які саме чинники зумовили причину озвучення тексту. Але деякі факти, що спонукали народження музики для цих слів, все ж таки варто навести. В 1864 році у Львові новостворений український центр готував до постановки на сцені написану українською мовою «комедію-оперу» письменника Кароля Гейнча (1820−1860), яка називалася «Поворот запорожців з Трапезунда» (опублікована 1842 р. в Києві). На той час до цієї вистави, що тоді була поставлена під назвою «Запорожці», композитор і написав музику до існуючих там слів: «Ще не вмерло Запорожжя». Слова ці – не що інше як перероблені слова вірша Павла Чубинського, котрий з цієї вистави розпочав своє нове життя в музичному супроводі, написаному отцем Вербицьким.
Будучи студентом богослов’я у Перемишлі, а згодом у Львові, Михайло Вербицький навчався співу у Віденського композитора і диригента Алоїза Нанке. Музичну композицію опанував під керівництвом композитора Льоранца. Якийсь час був диригентом хору. Належав до так званої «перемишльської школи» композиторів, яка заклала основи музичного життя в Галичині. Він – автор багатьох музичних творів на народні мелодії, полонезів, вальсів, збірника п’єс для гітари, симфонічних творів − увертюр до драматичних вистав, солоспівів та хорів. М. Вербицький дав музичне життя поетичним творам Юрія Федьковича, Івана Гушалевича та ін. Але найбільшу популярність принесла Михайлу Вербицькому героїко-патетична музика до вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» − спочатку для солоспіву, а згодом для хору і оркестру. До сьогодні зберігся автограф першої редакції музики до «Ще не вмерла Україна» − солоспів у супроводі гітари (відділ рукописів Наукової бібліотеки імені В. Стефаника АН України, м. Львів) – з позначкою композитора Віктора Матюка: «Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до перепоховання в бібліотеці передаю хвальному товариству «Станіславський Боян».
У 1917−1920 роках «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавчо не був затверджений, використовувалися й інші гімни. 1939-го року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
