Так на офіційному рівні відмітили День Волонтера – свято, яке сім років тому набуло в нашій країні особливого змісту.
До весни 2014-го більшість наших співвітчизників і слова такого не чула, у повсякденному житті – так точно. Звісно, завжди існували громадяни, що безкорисливо допомагали знедоленим людям та безпритульним тваринам – але суспільство, занурене у власні проблеми, не надто їх помічало. Але того року знайшовся фактор, який об’єднав мільйони різних, не схожих одне на одного людей. На жаль, таким фактором стала війна проти російських загарбників.
З перших днів ворожої навали безліч небайдужих українців кинулися на поміч нашим захисникам. Від кримських татар, що передавали їжу через паркан українським бійцям в осаджених військових частинах, від ентузіастів, які самотужки моталися у Польщу за бронежилетами та касками – до потужних благодійних фондів та організацій. «Крила Фенікса», «Народний Тил», «Повернись Живим» та багато інших назв звучать для патріотичної спільноти, як назви бригад на фронті.
Волонтерська допомога не лише допомагала бійцям на фронті краще бити ворога, але й надавала моральних сил. Бо, відчуваючи за спиною підтримку свого народу, воюється зовсім інакше. А за статистикою на осінь 2014-го, приблизно третина українців перераховувала гроші на потреби армії, і ще чверть – передавала щось на фронт через волонтерів. «Щось» – це від домашніх консервів до тепловізорів. В цьому і була моральна перемога українців над росіянами: якщо в армії країни-агресора солдати були «іхтамнєтами», загиблих звільняли заднім числом і ховали потайки, то у нас допомога бійцям стала справжньою народною толокою, в якій взяла участь левова частина суспільства.
Та що й казати, коли фактично найбільшим волонтером став діючий на той момент голова держави? Бо за роки війни Петро Порошенко витратив на потреби армії понад півмільярда гривень власних коштів. Відновлена система ППО над Києвом, снайперське обладнання, армійські безпілотники – всі ми пам’ятаємо, що й коли п’ятий президент передавав військам. Втім, він вчинив, як будь-який український патріот в ту важку пору – допоміг війську в міру своїх можливостей.
Навіть нинішня влада, яка боїться та зневажає захисників України, продовжує використовувати образ волонтера для самореклами. Намагається втягнути окремих волонтерів в свої виборчі списки, когось з них нагороджує, робить вигляд, що теж мала відношення до допомоги війську… Та Українська Армія все бачить. І її найкращі друзі – волонтери – теж. Людей, які зустрічали російські кулі сім років тому, і тих, хто під цими кулями привозив на фронт все необхідне – не обдурити.
