ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ ЗА КАДРОМ UFORCE
Валерій Пекар захоплено поділився новиною про залучення UFORCE $700 млн інвестицій за оцінки компанії в $6 млрд. «Ця новина просто перевертає світ. Хто займався інвестиціями, той зрозуміє», — пише він.
Але саме той, хто розуміється на інвестиціях, мав би насамперед поставити три запитання: хто володіє активами, у якій юрисдикції концентрується їхня вартість і якій економіці дістанеться результат?
UFORCE GLOBAL LIMITED — не українська, а британська юридична особа, зареєстрована 9 січня 2025 року зі штаб-квартирою в Лондоні. Так, компанія має українське походження, об’єднує українські оборонні розробки та залучає міжнародний капітал. І це принципово інша характеристика, ніж просто «українська оборонка отримала $700 млн».
Генеральний директор Олег Рогинський в інтерв’ю Tectonic Defense від 12 листопада пояснив стратегію: консолідація активів під британською материнською компанією, створення єдиної британської структури акціонерного капіталу та залучення західного фінансування. Отже, британська юрисдикція була свідомим стратегічним вибором.
Тепер найцікавіше — що отримує Велика Британія.
Її державний National Wealth Fund вкладає в UFORCE близько $150 млн і цілком відкрито визначає національний результат: виробництво MAGURA й NEMESIS на британській території, сотні висококваліфікованих робочих місць, розвиток інженерних компетенцій, програмного забезпечення та власних ланцюгів постачання.
Понад 70% комплектувальних для британських MAGURA планують закуповувати у британських постачальників.
І це, до речі, чудова демонстрація справжньої промислової політики. Британський уряд інвестує державний капітал у конкретні виробництва, технології, зайнятість і податкову базу своєї країни.
А що саме отримує Україна?
Валерій пише про майбутнє нашої економіки, обороноздатності, людського капіталу й навіть культури. Однак за цією риторикою немає жодного конкретного розрахунку. Скільки із $700 млн надійде безпосередньо українським підприємствам? Які виробничі потужності будуть створені саме в Україні? Де сплачуватимуться основні податки з майбутніх прибутків? Хто володітиме патентами, програмним кодом, конструкторською документацією та технологічними вдосконаленнями? Які доходи отримуватимуть первинні українські розробники?
Водночас уже встановлено, що британська UFORCE GLOBAL LIMITED подала міжнародні заявки на торговельні марки MAGURA та NEMESIS. Це не доказ передачі їй усіх технологічних прав, однак цілком конкретний крок до закріплення міжнародної комерційної присутності українських бойових розробок за британською компанією.
А самі ці розробки не народилися в Лондоні.
За ними стоять українські інженери, виробничі колективи, військові фахівці, бойові випробування, державні замовлення й, у випадку окремих проєктів, роки волонтерського фінансування.
Саме українські військові своєю працею, винахідливістю та нерідко життям довели ефективність цих систем.
Тому питання походження та подальшої належності інтелектуальної власності — не заздрість до успішного бізнесу. Це питання національного стратегічного інтересу.
Окрема неточність — порівняння $700 млн UFORCE із приблизно $100 млн, залученими українським оборонно-технологічним сектором за весь 2025 рік.
Сама оцінка минулорічного фінансування має фактичну основу. Але інвестиційний раунд британського холдингу, який консолідував кілька оборонних компаній і розвиває виробництво в різних країнах, не можна без пояснень видавати за еквівалент інвестицій у підприємства на території України.
Це різні економічні показники.
Так само оцінка UFORCE у $6 млрд не означає, що в Україні з’явилося шість мільярдів доларів виробничих активів.
Звичайно, UFORCE продовжує працювати в Україні. Рогинський заявляє про масштабування українського виробництва, а серед інвесторів є Американсько-український інвестиційний фонд відбудови, вкладення якого мають підтримувати українські операції та розробки.
Це суттєва частина історії, яку також потрібно враховувати. Але скільки саме коштів, активів і майбутніх прибутків залишиться Україні, публічно не розкрито.
Є й кадровий аспект, про який у переможних дописах майже не згадують.
Співзасновник і голова ради директорів UFORCE — колишній прем’єр-міністр України Олексій Гончарук, який раніше очолював BRDO, організацію, що працювала за підтримки міжнародних донорів.
Інший показовий приклад — Михайло Федоров, багаторічний керівник української цифровізації, колишній міністр оборони, який після відставки став радником міністра оборони Італії з оборонних інновацій. Його державні цифрові проєкти також розвивалися за значної міжнародної донорської підтримки.
Обидві кар’єрні траєкторії проходять через міжнародне реформаторське й технологічне середовище, пов’язане з іноземними фінансовими та інституційними партнерами. Це ставить цілком предметне питання: які механізми захисту українських стратегічних знань та інтелектуальних активів існують, коли колишні високопосадовці переходять до міжнародного оборонного бізнесу або консультування іноземних держав?
І хто перевіряє можливі конфлікти інтересів, походження майнових прав та використання результатів державних і військових програм?
Підміна корпоративного успіху міжнародного холдингу національним економічним успіхом України — не стратегічний аналіз, а рекламна інтерпретація. Британія вже пояснила, що саме отримуватиме від вкладених коштів.
Україна повинна зробити те саме.
Бо державі, яка платить за технологічний прогрес найвищу ціну — людськими життями, — недостатньо бути батьківщиною винахідників і територією бойових випробувань. Вона повинна бути також власником стратегічних спроможностей, місцем високотехнологічного виробництва, отримувачем справедливої економічної вигоди й господарем власного оборонного майбутнього.
Ось це і є питання, яке справді здатне перевернути наше уявлення про новину UFORCE.
