Зараз Трамп намагається переписати правила міжнародних відносин через встановлення комерційних відносин з різними країнами. І зараз я хочу розповісти чому така політика є хибною та може принести більше шкоди ніж користі.
Почнемо з того, що успіх економічної дипломатії Трампа базується не на його геніальних здібностях як переговорника. А лише завдяки тому, що він є президентом найсильнішої в економічному та військовому плані держави. І завдяки статусу сильної країни, яку він очолює, він може вести переговори з позиції сили. Що в свою чергу дає йому досить очевидні переваги в таких переговорах.
Ну тобто, він навіть не пробує переконати іншу сторону. Не намагається показати іншій стороні в чому її вигода. А натомість, через погрози та ультиматуми, він вимагає від іншої сторони прийняти його пропозицію. Причому, у всіх його переговорах він навіть не приховує, що умови, які він висуває іншій стороні, вигідні тільки йому. І водночас ці умови можуть бути взагалі не вигідні іншій стороні, але він також показує, що йому начхати на інтереси іншої сторони.
А враховуючи, що більшість його опонентів знаходяться в слабшій позиції і часто є залежними від США. Тому все, все що їм залишається, це прийняти умови Трампа. Хоча тут також варто визнати, що їм вдається виторгувати для себе більш вигідні умови, ніж Трамп пропонував спочатку.
Ну і хоча сам стиль переговорів сам по собі є проблемою. Бо разом з цим росте також і неприязнь до дипломатії США. І це в свою чергу відштовхує від Сполучених штатів його природних союзників, відносини з якими так старанно налагоджували попередники Трампа.
Плюс до того, в такої дипломатії є ряд дуже вагомих недоліків. По-перше, Трамп робить акцент пріоритетності комерційних переваг, над політичними. Ну тобто, раніше США підтримували деяких країни по політичним цілям, при цьому не маючи ніякого економічного зиску з цих країн. А основою для такоі підтримки було ідеологічне протистояння з Радянським союзом. І щоб не допустити переходу окремих країн під сферу впливу СРСР, то США були змушені підтримувати певні країни або політичні рухи, витрачаючи на це величезні кошти і не отримуючи від цього ніякої комерційної вигоди, як мінімум в короткостроковій перспективі.
Тут одразу можна згадати про План Маршала. І якщо підтримку європейців, ще можна було виправдати якоюсь економічною доцільністю в довгостроковій перспективі, то підтримка таких азіатських країн, як Південна Корея чи Тайвань не мали ніякого комерційного пояснення. Бо кожна з цих країн, на момент початку підтримки від США, були економічно відсталими та ресурсно бідними країнами, які не могли дати ніякої комерційної користі своєму могутньому союзнику. І в своєму відео я вже розповідав, як американці називали Корею щурячою норою, бо після закінчення Корейської війни, ця країна перетворилась в найбільшого отримувача фінансової допомоги від США, але ця допомога просто зникала в кишенях корумпованих чиновників та не приносила ніякої користі самій країні. І лише через десятиріччя ці країни досягнули такого рівня економічного розвитку, який вже станом на зараз робить їх стратегічними комерційними союзниками США. Аналогічно Ізраїль. США почали підтримувати цю країну виключно по політичним цілям. Бо, на відміну від мусульманських країн Ближнього Сходу, які були багаті на нафту і дійсно могли запропонувати США ресурси, яких ті потребували в 70-их, то Ізраїль взагалі нічого не міг дати США. Ну і останнім прикладом такої підтримки є Україна. Будемо відверті, але після розпаду Радянського союзу, США приділяли нашій країні значно більшу уваги, ніж це можна було пояснити якимись комерційними інтересами. І все пояснюється тим, що США не хотіли допустити відновлення Радянского союзу. А такі відомі політичні діячі, як Збігнєв Бжезінський в своїй книзі Велика шахівниця писав, що Україна це надважлива територія для Росії, яка необхідна для відновлення її могутності.
Звичайно, я не стверджую, що ця система була ідеальна, але вона працювала. І зараз Трамп намагається зламати цю систему, поставивши комерційні інтереси вище політичних. Ну тобто, щоб зараз бути союзником США, то треба бути комерційно вигідним для цієї країни. І будь-яка підтримка має базуватись на комерційних відносинах - купи-продай. Водночас Трамп не розуміє політичних наслідків такого підходу. Бо не кожна країна може дозволити собі оплатити послуги США, як наприклад у нашому випадку. Звичайно, в нас зараз гроші є і лише тому, що нас фінансово підтримують європейські партнери, але без цих грошей, в нас нема власних фінансових ресурсів, щоб купити необхідну американську зброю. А це в свою чергу може привести до того, що наш ворог досягне своїх цілей. І далі цей ворог, посилений за рахунок наших територій, ресурсів та населення, може перетворитися в загрозу для самих США.
На цю тему мені згадується книга Кісінджера «Дипломатія», де він розповідав як британці у всіх війнах на європейському континенті постійно підтримували слабшого супротивника. Виключно для того, щоб сильний супротивник за рахунок перемоги над слабким опонентом не став сильнішим і потім не кинув виклик самій Британії. І саме так працює система «балансу сил», але Трамп мабуть про неї не чув.
Другий момент полягає в тому, що такий невибірковий підхід приведе до появи дуже сумнівних альянсів. Ну наприклад, інші країни будуть бачити не вибірковість Трампа у підписанні таких угод. І заради власної довгострокової вигоди, будуть підписувати ці угоди. Однак, проблема таких угод полягає в тому, що вона не усуває причин та розбіжностей в політичних поглядах між державами. Тут мені одразу згадується як Третій Рейх мав комерційні відносини з Радянським Союзом. Німцям були потрібні ресурси, яких було вдосталь в Радянському союзі. А натомість вони продавали промислове обладнання, якого потребував СРСР. Водночас, ці комерційні відносини не усували глибоких політичних розбіжностей між країнами. І кожна з цих країн, потайки вважала іншу своєю суперницею та чекала вдалого моменту, щоб знищити її. Також можна згадати, як під час Ірано-Іракської війни США підтримували Саддама Хусейна. Однак, сам Хусейн розглядав цю підтримку як спосіб укріпити свою владу.
І звичайно, як показує приклад Хусейна, що політична підтримка теж має абсолютно схожі ризики. Але в політичної підтримки такі ризики є меншими, бо там є вибірковість у виборі союзника. А в комерційної підтримки такої вибірковості нема. Там інтересами керують лише гроші і той хто має їх більше, з тим і вигідно працювати.
Третім недоліком такої комерційної упередженості є те, що Трамп розглядає самі угоди лише з позиції користі для самих США, але водночас не пропонує ніякої вигоди для іншої сторони. І хоча в такому випадку, країни які хочуть вгодити Трампу, самі шукають ці вигоди для себе, але це ніяк не вирішує саму проблему. Особливо на фоні того як паралельно Китай просуває свою економічну дипломатію. І тут дуже показовою є стратегія Китаю в Африці. Китай дає країнам Африки кредити, будує інфраструктуру, допомагає створювати первинні галузі промисловості. Звичайно все це Китай робить у власних інтересах, але це також допомагає і самим африканським країнам. І таким чином Китай посилює вплив в цьому регіоні, якого західний світ там ніколи не мав. Тому звичайно, що китайська економічна дипломатія буде більш успішнішою ніж комерційна дипломатія США.
Ну і останнім недоліком комерційної вигоди є сумнівна користь для самих Сполучених Штатів. От підписав Трамп ряд угод, але як вони допоможуть відновити втрачені позиції США в окремих галузях? Як вони допоможуть подолати Китай? Ніяк, бо всі виклики не вирішуються форматом угод, які зараз підписує Трамп. Вони вирішуються довгостроковою економічною політикою. І лише потім, в рамках такої політики, можна підписувати угоди, але вони будуть мати зовсім інший формат, а не як зараз.
Тому особисто я вважаю, що всі ця манія Трампа довкола підписання угод є лише красивою картинкою для його виборця, але ніякої довгострокової користі для самих США вона не принесе.
