Президент і його оточення сконцентрували в своїх руках майже абсолютну владу, небачену в новітній історії України. Практично будь-яке рішення може бути швидко прийнято і втілено в життя. Як вони скористаються цією владою?
Перший можливий шлях. Швидкі економічні реформи, в першу чергу спрямовані на залучення інвестицій, збільшення економічної свободи та зменшення ролі держави в економіці. Прозорість і некорупційність в податковій і на митниці. Велика приватизація із залученням іноземних радників. Вільні умови для конкуренції на всіх ринках під наглядом дієвого і незалежного антимонопольного комітету. Незалежні наглядові ради на стратегічних держпідприємствах. Відкритий і захищений ринок землі. Повна заборона правоохоронцям втручатися в господарську діяльність. Подальша дерегуляція і децентралізація. Глибоке впровадження принципу «гроші за учнем» в освіті та «гроші за пацієнтом» в охороні здоров'я. Зміна трудового законодавства відповідно до реалій ХХІ сторіччя. Як наслідок цього всього — приплив іноземних інвестицій, поява величезної кількості нових робочих місць, збільшення продуктивності праці, зростання заробітних плат і пенсій.
Другий можливий шлях. Зміцнення вертикалі влади. Взяття під контроль судів, прокуратури, поліції. Призначення своїх людей на всі ключові посади. Взяття під контроль усіх основних грошових потоків держави, включаючи місцеві бюджети, особливо у великих містах. «Рівновіддалення» (термін, запроваджений Путіним) олігархів та перерозподіл їхніх активів на користь членів своєї команди. Кримінальне переслідування політичних супротивників та ув'язнення найбільш значимих з них, а щодо решти — просто виведення з гри. Перетворення парламенту на автоматичний штампувальник рішень невеликої групи людей. Маргіналізація опозиції, в тому числі за допомогою підконтрольних медіа. Те саме стосовно незалежної журналістики та організацій громадянського суспільства, які оголошуються наймитами Сороса або щось подібне. Отримання різними способами контролю над медіа і масове промивання мізків населенню.
Два шляхи.
Величезна влада дає величезні можливості. Який шлях обере Володимир Зеленський та його найближче оточення?
У цьому місці я би попросив вас зупинитися і замислитися.
Якщо ви прихильник нової влади, ви скажете: перший шлях. Якщо супротивник, то другий.
Я вам скажу, який шлях я вважаю найбільш імовірним. Звичайно, це моя суб'єктивна оцінка.
Вони не зроблять цей вибір. Вони вирішать йти обома шляхами одночасно. Робити ліберальні реформи в економіці та концентрувати владу в політиці.
Але ці шляхи розходяться. Намагаючись іти двома одночасно, ви сідаєте на шпагат. А потім шляхи розходяться ще більше.
Причина перша. Головна річ у ліберальних реформах — це верховенство права. Верховенство права означає, що Закон стоїть вище всіх, в тому числі вище президента і його оточення. Верховенство права означає незалежність судів. Лише в таку країну прийдуть інвестори. А як в умовах справжнього верховенства права і незалежності судів керувати, наприклад, власною фракцією, яка об’єднана не цінностями, а розумінням наявності «папочки на кожного»? Як в умовах верховенства права переслідувати опозицію?
Причина друга. Для ліберальних реформ потрібні найкращі фахівці. Тут не обійтися членами власної команди, друзями і кумами, бо їх просто не вистачить. Найкращих фахівців треба найняти і довірити їм робити зміни. Довірити означає не контролювати кожний крок з офісу президента. Довіра і концентрація влади суперечать одна одній.
Причина третя. Концентрація влади в одних руках означає, що ти не лише все можеш, а й за все відповідаєш. Не вийде переводити стрілки на опонентів, попередників чи місцевих «поганих бояр». Звичайно, можна якийсь час за допомогою телевізора пояснювати, що покращення вже відбувається, але в країні без традиції авторитаризму це можна робити недовго. Реальні реформи завжди болючі, бо руйнують старий заведений порядок. Бажання всім сподобатися і реформи несумісні.
Причина четверта. Авторитарна модернізація буває успішною на етапі індустріалізації (Південна Корея, Китай тощо), у нас же наступна технологічна фаза, основний капітал якої — люди. Люди не захочуть жити під авторитарною владою і просто втечуть.
А ще є війна. Але це окрема історія. Втім, варто про неї не забувати і в цьому контексті.
Президент Порошенко та його оточення намагалися поєднати економічну лібералізацію та корупційний порядок. Що з цього вийшло, ми знаємо. Президент Зеленський та його оточення намагатимуться поєднати економічну лібералізацію з авторитаризмом. Вийде ще гірше.
Сьогодні перед ними два шляхи. Ці шляхи розходяться. Поки що вони не готові це визнати. Значить, в якийсь момент сядуть на шпагат. Що буде далі?
