Процеси, що відбуваються в суспільстві, дедалі більше нагадують події столітньої давнини. Тоді мерзотники й аферисти так само, прикриваючись красивими гаслами, чинили брудні справи. Усе як сьогодні, коли клянуться й упевнено обіцяють покарання корупціонерам з оточення Зеленського, знаючи, що цього не буде, а навпаки — влада рятує та відмазує колективного Міндіча, або як було раніше коли під виглядом «Великого будівництва» відбувається «Глобальне крадівництво» та гроші витрачалися не на армію. Всі пам'ятають до чого це призвело?
Чому так сталося? Тому що масовий виборець хотів месії, був готовий вірити, а не думати, і тому що відсутність критичного мислення у більшості тих, хто голосував за #моносброд, дозволила дістатися до влади цій зграї клептократів, аферистів, мерзотників, брехунів, зрадників та корупціонерів, які бачили у владі лише спосіб особистого збагачення. І кількість підозр найближчому оточенню та всім ти "5-6 успішним менеджерам" лише підтверджує це.
Треба визнати, що ця проблема не нова. Після Майдану з’явилися не лише нові достойні обличчя, а й виринуло чимало сміття з дна суспільства. Говорячи доволі правильні речі, озвучуючи хороші ідеї, вони працювали на замовника й відверто користувалися запитами суспільства. У підсумку суспільство було розчароване тим, що ідеали Майдану були забуті, чесний суд так і не з’явився, олігархи залишилися при владі й формували інформаційний простір, а різні Лещенки та Арахамії показали, що їм важливо бути у владі, а на Україну їм байдуже. Держава сама відмовилася від доктрини інформаційної безпеки. До чого це призвело, можна побачити сьогодні, коли мерзотники зневажають наших військових і коли триває атака проти Майдану. А ще коли влада намагається очорнити всі досягнення попередників або приписати їх собі. Так виглядає какистократія у виконанні Зеленського та інших прислуги.
Так, зараз усе повторюється, як і 100 років тому. Правильні дії здійснюються заради неправедних цілей. У результаті розчароване суспільство заплуталося й готове йти майже за будь-ким, хто обіцяє боротися за все хороше проти всього поганого. Люди , які готові були голосувати за того, хто пообіцяє «кінець епохи бідності», але не може пояснити, як цей «кінець» настане, готові підтримувати ідею "вільної економічної зони" на Донбасі, не розуміючи, що за цим ховається і не бажаючи розуміти, що це не принесе миру Україні.
Хочеться месії, а його немає. Тому на вільну вакансію розчаровані люди «призначають» пройдисвітів. І починається видимість боротьби Ланселотів проти Драконів. Думаєте, потім Ланселоти перетворяться на Драконів? Ні. Вони просто знімуть маски лицарів у сяйливих обладунках і стануть самими собою. При цьому атакуються моральні авторитети, воїни та державники. Влада шоуменів, яка звикла міндічити та баканити бабло, вчить свою паству зневажати Генерала та через своїх заброньованих на цвинтарі від мобілізації пропагандонів атакує тих, хто своє життя та майбутнє кладе на захист України.
Щоб не розчаровуватися — не варто зачаровуватися спочатку. Нагадую, що подібні історії Україна вже знає. Зеленський такий не перший, а ситуація з тією ж Савченко — тому ще один приклад. Був час, коли багато хто зачарувався її медійним образом і побачив у ній особистість, яка змінить Україну. З часом виявилося, що це лише вигаданий образ, який успішно намалювали й розтиражували ЗМІ. А після того, як вона мало не «оселилася» на каналах Медведчука, то цей морок спав. Але так у нас з’явилася ще одна історія початкової легендаризації образу та подальшого розчарування від слів і дій реальної людини.
Це ще більше посилило тотальну недовіру суспільства до лідерів громадської думки й політиків. Обрали позасистемного. Обрали Голобородька. Так, прізвище в нього було Зеленський, але обирали знову «хорошого простого хлопця з народу», який у підсумку виявився ще більшим розчаруванням із диктаторськими амбіціями та корумпованим оточенням. І хай береже Господь Україну, щоб через усі рухи президента та його оточення країна не втратила Незалежність.
А це поки що один із імовірних сценаріїв, який може стати реальністю, якщо Зеленський і надалі орієнтуватиметься лише на власний рейтинг, бажання переобрання, соцопитування та бажання не помічати, як пилять гроші його друзі, колеги і партнери по бізнесу та і далі не буде займатися розв’язанням проблем мобілізації, СЗЧ, мотивації, проведення реформ і відстоюванням державних інтересів. Мені дуже неприємно, що в такий складний час на чолі України стоїть такий максимально некомпетентний, дріб’язковий, нарцисичний, закомплексований, мстивий чоловік, який не здатен усвідомити свою випадкову величезну відповідальність перед Україною та українцями. І давайте визнаємо, що кризи, які сьогодні сковують Україну, — це не лише наслідки дій і бездіяльності Зеленського та його моносброду, а і рішення українського народу на виборах в 2019 році, коли до ВР обоали монозброд та дали Зеленському абсолютну владу в Україні. Наслідки тих абсолютно неправильних рішень ми всі сьогодні споживаємо.
У підсумку зараз маємо не лише величезну загрозу демонтажу української державності через зусилля ворогів — не тільки зовнішніх, а й внутрішніх, — а й війну всіх проти всіх, де в кожному таборі влади й опозиції є свої мерзотники та політичні імпотенти. Кожен із них розповідає, що він за праву справу й проти всього поганого, але фактично більшість цих промовців діють без урахування інтересів і перспектив України. Влада досі не пропонує плану дій і стратегії розв’язання проблем України. Влада не просить допомоги в опозиції — як парламентській, так і позапарламентській, — яка має знання й досвід і може щонайменше дати поради або допомогу для виходу з тієї чи іншої кризи. У влади досі просто немає ні стратегії, ні тактики, ні навіть альтернативних сценаріїв, як і немає в команді влади тих, хто може ефективно й компетентно боротися з кризами та відроджувати Україну. Вони більше за відеоролики, корупцію, порушення законів, гучні заяви, брехню й тихий відхід у ліс. І, звісно, сервільність стала одним із головних маркерів оточення Зеленського. Йому не потрібні розумні та компетентні. На жаль, Володимиру Олександровичу подобаються підлабузники й холуї, які говорять йому, який він великий, і погоджуються з тим, що є дві думки — Зеленського і неправильна. І це при тому, що за його спиною вони сміються з нього, розуміючи його рівень. Коли в пресі з’являється повідомлення про те, що Зеленський провів співбесіду з кандидатом на ту чи іншу посаду в Кабміні чи щось пообіцяв, наприклад 3000 ракет до кінця 2025 року, то сміються всі. І як він міг співбесідувати міністра енергетики, якщо сам у цьому питанні абсолютний нуль? Що підсумки- те і взяв. Але це його вибір. А що він розуміє в усьому іншому? Рівно стільки ж, скільки й в енергетиці. Фраза, яку я чув кілька разів від людей, що йдуть на доповідь до Зеленського, до тих, хто готує доповідь, звучить так: «Простіше треба писати. Ще простіше! Розжуйте й спростіть до такого рівня, щоб навіть Зеленський зміг зрозуміти». Можете згадати, що про нього казав колись його прем’єр Гончарук. Ситуація не змінилася.
Боротьба за владу й ресурс замість битви за майбутнє. На зміну класичним цінностям приходить ціна. Моральних авторитетів, які могли б об’єднати країну, зараз на горизонті немає. На жаль. Мене лякає майбутнє України, і я не бачу політичних еліт, які були б стурбовані цією ж проблемою. Є поодинокі політики, що різноголосо піднімають цю тему, але немає спільної позиції. А час невблаганно спливає. І або найближчим часом щось кардинально зміниться, або на нас чекає глобальна катастрофа до якої ми впевнено чимчикуємо. Сподіваюся, що відповідальність перед майбутніми поколіннями переважить бажання особисто збагатитися чи перемогти конкурентів. Сто років тому протистояння серед однодумців призвело до загибелі УНР. Не забувайте, що в нас війна на сході, коронавірус і відсутність масової вакцинації, діри в бюджеті й Пенсійному фонді, політична криза й негативна селекція у владі, а також олігархи, які нікуди не зникли. І всі ці проблеми самі собою не зникнуть.
Часи такі… Але скоро колесо історії зробить наступний оберт. І багато фігур злетять із дошки. З часом ми навіть не згадаємо їхніх прізвищ. А багато хто на дошку так і не потрапить, що дуже засмутить тих, хто планував ними зіграти. Частина стане розчаруванням для наївних і легковірних. Нам же потрібно відмовлятися судити й звикати думати. Відмовлятися від думки, що лише ми завжди маємо рацію, і чути співрозмовника. А в ідеалі — не лише чути, а й розуміти. Ми повинні дискутувати одне з одним і визнавати аргументи, якщо вони обґрунтовані. Лише так можна побудувати сильне громадянське суспільство. І тільки таке суспільство зможе відродити Україну. Іншого шляху немає. А ще треба вчитися об'єднуватися. І не лише навколо схожих ідей чи цінностей, а і навколо інтересів України. Це головне. Бо це єдиний шлях для виживання.
