А ніхто не задавався питанням чому Росія зважилась на агресію проти України тільки в останнє десятиріччя? І чому цього не робила раніше?
Адже вони ще в 90-их могли в Криму створити щось на кшталт Придністров’я чи Осетії.
І хоча конфлікт в Криму щодо поділу Чорноморського флоту мав місце і він міг перерости в щось серйозніше, але на прямий воєнний конфлікт з Україною вони тоді не наважились. Чому?
Бо після розпаду Радянского союзу, Україна отримала потужну армію, яка була трохи слабше ніж російська. Також разом з цим, Україна отримала потужний ВПК. І будь-яка війна з таким сильним супротивником могла обернутись серйозними проблемами для самої Росії.
Розсудливість перемогла, бо тоді Росія була ще не готова кинути виклик Україні. А замість цього почала війну проти більш слабкіших супротивників - Грузії, Молдавії та Чечні.
З іншої сторони, в довгостроковій перспективі вони бачили неминучість зіткнення з Україною і почали підготовку до цієї війни.
В першу чергу через посилення власної арміі. І воно хоч не було ефективним, враховуючи витрачені кошти, але все ж мало певні наслідки.
А також окремо, вони почали робити все, щоб ослабити міць та боєздатність української армії. І робили все це через впровадження власноі агентури в вищі гілки влади в Україні. Це для них було нескладно, враховуючи корумпованість наших високопосадовців і те що наші більше цікавились якимись власними шкірними інтересами, ніж державною стратегією. І хтось став просто корисним ідіотом, а хтось відвертим зрадником.
Саме через цю агентуру Росія почала впроваджувати вигідний для неї курс. Він стосувався таких методів впливу:
- розпродаж поточних запасів зброі
- саботаж фінансуванню та впровадження нових розробок,
- саботажу необхідності закупівель зброі,
- саботаж у впроваджені інструментів, які могли допомогти Україні стати сильним виробником-експортером зброі і зберегти ВПК у дієздатному стані
- впровадження або підтримка реформ, які могли б заважати розвитку ВПК. Створення Укроборонпрому це одна з реформ.
Досить велику послугу росіянам зробили і наші власні реформатори, які взяли курс на ринкову економіку. І все що було неефективне для них, то воно поступово знищувалось.
Звичайно, в певній степені це був симбіоз саботажу інструментів та ринкової парадигми. Без інструментів компаніі не могли виробляти велику кількість продукції, вчасно виконувати зобов’язання і це підривало як репутацію, так і фінансовий стан. А для реформаторів, які ніколи глибоко не копали причини цих проблем, це був доказ неефективності.
І ось завдяки декільком десятиріччям укріплення власної армії та ослаблення української, вони наважились на агресію. Тут ще напевно зіграв фактор того, що Путін поспішав встигнути зробити задумане.
Хоча знову ж таки, новіть в цьому ослабленому стані Україна залишалась досить грізним супротивником. Можна згадати як напередодні вторгнення окремі політики (напр Патрушев) досить явно демонстрували знервованість.
Тому вся ця операція планувалась з не тільки через ослаблення боєздатності армії, а й створення політичної нестабільності. І якщо боєздатність їм вдалось трохи підірвати, то в плані політичної нестабільності був повний провал. Російська агентура в Україні освоювала мільярди дол і звичайно мала якось виправдати своє фінансування. Тому вони почали давати Кремлю хибну інформацію про політичну ситуацію в Україні. В Кремлі цій інформаціі вірили, бо в публічному полі бачили постійне невдоволення владою та реформами в Україні.
І вони самі себе переконали в тому, що це історичний шанс легко захопити Україну.
А далі ви все знаєте.
Єдиний висновок з цієї історії полягає в тому, що сильний ВПК та потужна армія це запорука нашої подальшої безпеки.
