"Мы уходили полями-лесами, нас было 11, из нас один был раненый, ему оторвало пальцы на ногах. Мы его тащили-тащили, тяжелого, килограмм под 90... Потом сели все совещаться, и этот раненый сам предложил: оставьте меня, говорит, а сами уходите. Ну мы дошли до какого-то дома, там оставили, и дальше пошли.
- А что вы ели?
- Сухпай.
- Ого, столько дней сухпай на 10 человек? Это сколько же тащить надо было?
- Ну ничего, тащили..."
Суть в тому, що по-перше: росіяни кинули свого, навіть якщо він попрохав, і про його долю не знають.
По-друге: їм було важко тащити пораненого в 90 кг, але може тому що й сухпай тащили? І тоді цінність сухпаю виходить більша, ніж цінність пораненої людини.
Той поранений, без пальців, якому, по словам полоненого, надали першу допомогу свої ж, - сподівався на професійну медичну допомогу від місцевих (Харківщина). Вони й у полон зараз здаються тому, що сподіваються на якісь конвенції щодо поводження з полоненими.
Чисто суб'єктивно, емоційно - не підкажете, як за тими ж конвенціями мали би поводитися з полоненими цивільними у катівнях Балаклеї? Чи будь-якого міста? Бо принцип хитрож@пих росіян: з нами по закону, а нам закон не писаний.
Та й конвенції розроблені для армій, які воюють з арміями. Не з цивільним населенням. Чи не так?
