Пару років тому я написав прогноз наступного характеру: «Все буде погано, потім ще гірше, потім просто пиздець, а потім знову стане просто погано, і ми всі скажемо, що це заєбісь».
(Розпливчастість дат та формулювань вигідно відрізняє мене з-поміж телевізійних аналітиків, тому що про перемогу за 2-3 тижні я не розповідав і прогнози даю нечасто, переважно за принципом рушника на вікні («Якщо мокрий – дощ, якщо колишеться – вітер, якщо немає – спиздили»), тож якщо треба якісна аналітика, звертайтесь.)
Чому я про це згадав? Тому що не буде точної дати, коли все стане добре. Як було вже не буде, буле якось інакше, але як саме – не знає ніхто, а той хто каже що знає – невблаганно пиздить і слухати його не варто, хіба що це останній підкаст який ви закачали перед блекаутом.
Не буде точного дня, коли ви скажете: «Ну ось тепер заєбісь». І до війни у вас таких днів імовірніше за все не було, тому що завжди є щось, що муляє, щось над чим треба попрацювати. Так само буде і після перемоги. Міста треба відбудувати, посадки розмінувати, мільйон ветеранів пристосувати до мирного життя, а оооось там, у Білгородській народній республіці, ми огірочки посадимо. 
Завжди буде щось, що треба ще зробити. Щось пофарбувати, полагодити, пореформувати, покращити. І все нам буде здаватись, що ще не заєбісь.
Але потім ми подивимось на попіл, що залишився від країни-агресора, і скажемо: «Хоча…»
