Лонгрід на 20 хвилин, розгорнутий аналіз та прогноз по результатам зустрічі
У серпні 2025 року, далеко від Києва і навіть від Вашингтона, на базі Joint Base Elmendorf-Richardson в Анкориджі зустрінуться двоє чоловіків, яких розділяє все — від офіційної риторики до геополітичних декларацій — і водночас об’єднує спільне розуміння ціни угод. Дональд Трамп та Володимир Путін — політики, що мислять у категоріях «великої оборудки», а не міжнародного права.
Офіційна афіша цієї зустрічі звучить як спроба завершити найбільшу європейську війну з часів Другої світової. Проте кулуари знають: справжня мета — не мир, а перезапуск геополітичної дошки так, щоб обидва гравці могли повернутися додому з «перемогою» у власному стилі. Для Трампа — це телевізійний тріумф «миротворця» за 24 години. Для Путіна — стратегічна передишка, під час якої можна перегрупувати війська, переозброїти фронт і зцементувати окуповані території.
Чому саме Аляска?
Місце вибране не випадково. Joint Base Elmendorf-Richardson — це символ холодної війни. База, що колись була елементом оборонного щита США від можливого радянського удару, тепер стає фоном для рукостискань і посмішок. Це як зустрічати злодія у банку, де колись зберігалися головні резерви, і показувати йому, що двері знову відчинені.
Аляска у цьому контексті — не просто географічна точка, а психологічний маркер: «Ми готові домовлятися навіть на місці, яке колись було символом стримування». У міжнародній політиці такі жести читаються без перекладу — вони стають частиною дипломатичного підґрунтя, підсилюючи меседжі без слів.
Чому саме зараз?
Виборчий рік у США і втома від війни в Європі створюють ідеальний ґрунт для угоди будь-якою ціною. Трамп, повертаючись на політичну арену, має продемонструвати «результат», який можна продати електорату. Для Путіна, обтяженого санкціями та воєнними витратами, вигідно отримати формальний «мир» на власних умовах — із збереженням захопленого і розколом у таборі Заходу.
У цьому розкладі Україна — не суб’єкт, а предмет торгу. Її кордони, її люди, її безпека стають розмінною монетою в грі, де обидва гравці дивляться на світ крізь призму власних вигод.
Чому це небезпечно
Публічна риторика Трампа вже містить ключі до того, що може відбутися в Анкориджі:
• «Взаємні поступки» = територіальні втрати України;
• «Обидві сторони винні» = зняття політичної відповідальності з Росії за агресію;
• «Мир зараз» = замороження війни без гарантій і з високим ризиком нового нападу.
Цей підхід руйнує не лише українську безпеку, а й сам принцип міжнародного права, згідно з яким силове захоплення територій не може визнаватися.
Вузол інтересів
Щоб зрозуміти, чому Путін і Трамп можуть легко знайти спільну мову, потрібно побачити те, що лежить під шаром офіційних заяв: десятиліття перетинів російського кримінального капіталу з американською фінансовою та політичною системами. Там, де гроші змінюють берег, а політики — позицію, завжди є простір для «угоди».
Саме тому ця зустріч — не «нейтральна дипломатія». Це точка з’єднання двох берегів, де течія грошей і впливу ніколи не припинялася, навіть у періоди публічної конфронтації. І саме в Анкориджі ця підводна ріка може вийти на поверхню.
Російська мафія в США: коріння і крони
Щоб зрозуміти, чому Путін і Трамп можуть говорити однією мовою, треба відмотати історію назад — у ті роки, коли Росія ще називалася СРСР, а її кримінальний світ уже шукав виходи на Захід.
Еміграція, яка принесла не лише людей
Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х через офіційні програми еміграції радянських євреїв до США виїхала не лише інтелігенція. Разом із ними, під тим самим «гуманітарним дахом», потрапили й представники кримінального світу. Брайтон-Біч у Нью-Йорку, район, що став осередком російськомовної громади, швидко перетворився на базу для діяльності так званої «російської мафії».
Тут осіли групи, які займалися всім: від дрібного рекету і шахрайства з кредитками до масштабних афер із торгівлею зброєю та наркотиками. Американська поліція й ФБР тоді ще не усвідомлювали масштаб загрози — радянський кримінал зливався з потоком легальних мігрантів і сприймався як «екзотика з-за океану».
Злодії в законі на американській землі
1990-ті стали часом експансії. З розпадом СРСР кримінальні «авторитети» отримали доступ до величезних ресурсів — від металу і нафти до зброї і валютних резервів. Частина цих грошей і впливів потекла на Захід. У США з’явилися такі фігури, як В’ячеслав Іваньков, відомий як «Япончик», — символ того, що російський кримінал не просто вийшов на американську територію, а почав тут грати за власними правилами.
Іваньков, за даними ФБР, контролював масштабні схеми вимагання та відмивання грошей у Нью-Йорку та Атлантік-Сіті. Його ім’я стало відомим широкому загалу після арешту у 1995 році, але навіть цей процес продемонстрував: мережа контактів російського криміналу в США охоплює бізнес, адвокатів, фінансових посередників і навіть політичних консультантів.
Могилевич — «бос босів»
Семьон Могилевич — ще одна постать, без якої неможливо описати цю історію. Його імперія, розкидана між Києвом, Москвою, Будапештом і Нью-Йорком, оперувала через десятки офшорних компаній. ФБР офіційно внесло його до списку найбільш розшукуваних злочинців світу, описуючи як одного з найнебезпечніших фінансових кримінальних лідерів.
Могилевич був причетний до схем із фальсифікацією цінних паперів, відмиванням грошей через мистецький ринок, а також операцій із контрабанди зброї. Його зв’язки тягнулися до політиків, бізнесменів і силовиків у кількох країнах, що робило його фігурою не лише кримінальною, а й політичною.
Взаємодія з американськими структурами
Російські угруповання швидко зрозуміли, що для успішної роботи у США треба не лише ховатися, а й інтегруватися. У 2000-х роках ФБР фіксувало співпрацю російських кримінальних груп із італійською мафією, азійськими картелями, а також із тіньовими біржовими брокерами на Волл-стріт.
Завдяки такій інтеграції вони отримували доступ до «пральних машин» у вигляді легальних компаній, фіктивних інвестиційних фондів і навіть офіційних банківських рахунків. Через ці канали до США потрапляли мільйони доларів, які потім вкладалися у нерухомість, готелі, ресторани та інші бізнеси з низьким рівнем фінансового контролю.
Чому це важливо сьогодні
Кримінальні групи, що закріпилися у США ще у 1980–1990-х, стали основою для тієї інфраструктури, через яку російські гроші десятиліттями заходили в американську економіку. Вони створили готові канали, якими користувалися і олігархи, і «сіра» політична еліта РФ.
Ця мережа — як підземний тунель між двома країнами. І коли ми сьогодні чуємо про зустріч у Анкориджі, варто пам’ятати: під офіційними словами про мир лежить багаторічна практика тіньових контактів і фінансових перетинів, що робить будь-яку «угоду» з Путіним політично токсичною.
Нерухомість як пральна машина
Якщо російська мафія — це коріння, то ринок американської нерухомості став для неї ідеальною кроною. Тут сходилися інтереси кримінальних груп, олігархів, політиків і бізнесменів, які потребували одного: очистити походження капіталу і надати йому легальний фасад.
Чому нерухомість?
У порівнянні з банківськими операціями чи біржовими угодами, ринок нерухомості у США до останнього десятиліття залишався зоною з мінімальними вимогами до перевірки покупця. Анонімні компанії-оболонки, зареєстровані в Делавері чи на Віргінських островах, могли купувати елітні апартаменти за готівку без розкриття кінцевого бенефіціара.
Це давало ідеальний інструмент для відмивання:
1. Придбати — через офшор чи номінала.
2. Зареєструвати об’єкт на компанію, а не на фізособу.
3. Перепродати або використовувати як заставу під кредити.
4. Легалізувати кошти через «прибуток» від угоди.
Таким чином, брудні гроші проходили цикл, після якого вже виглядали як законні інвестиції.
Trump-branded нерухомість
Журналісти Reuters встановили, що у Флориді щонайменше 63 особи з російськими паспортами або адресами придбали Trump-квартири на загальну суму близько 100 млн доларів. Це не поодинокі випадки, а системна тенденція — бренд Trump десятиліттями приваблював інвесторів із пострадянського простору.
Багато таких угод укладалися через компанії-оболонки. У низці випадків реальні власники мали тісні зв’язки з Кремлем або входили до кримінально-політичних мереж, які перебували під наглядом ФБР. Проте ані продавець, ані юристи угод формально не порушували закону — на той час прозорість власності у США була питанням доброї волі, а не обов’язку.
Справа Prevezon
Prevezon Holdings стала символом того, як російські гроші відмивалися в США під прикриттям інвестицій у нерухомість. Йшлося про кошти, пов’язані зі «справою Магнітського» — масштабною крадіжкою в російському бюджеті. Частина цих грошей опинилася в елітних квартирах Нью-Йорка.
У 2017 році Міністерство юстиції США домоглося цивільного врегулювання: компанія погодилася виплатити майже 6 млн доларів. Але навіть це рішення не зруйнувало канал — воно лише стало точковим попередженням, яке не змінило системи.
Дзеркальні угоди Deutsche Bank
Окремий епізод — історія з «дзеркальними угодами» (mirror trades) у Deutsche Bank. Механіка була простою: російські клієнти купували акції в рублях у Москві та продавали їх у Лондоні за долари, отримуючи кошти на західні рахунки. Так із 2012 по 2015 рік з РФ вивели понад 10 млрд доларів. Частина цих коштів, за даними слідства, опинилася у фондах і компаніях, що купували нерухомість у США.
Чому саме елітний сегмент
Квартири в Манхеттені чи Маямі, вартістю від 5 до 20 млн доларів, — ідеальний актив:
• висока ліквідність серед обмеженого кола покупців;
• стабільне зростання ціни;
• низька увага регуляторів (до 2016 року перевірка покупців у таких угодах була мінімальною).
Для російських олігархів і кримінальних лідерів це був не просто інструмент відмивання, а ще й запасний аеродром — місце, де можна пересидіти політичну бурю чи санкційний тиск.
Політичний вимір
У таких схемах перепліталися фінанси й політика. Придбання нерухомості в Trump-брендах створювало непрямий економічний зв’язок між російським капіталом і бізнес-імперією майбутнього президента США. Це не означає автоматичної змови, але формує структурний конфлікт інтересів: власник бренду об’єктивно зацікавлений у збереженні платоспроможності та комфорту своїх клієнтів, навіть якщо вони з країни-агресора.
Системна проблема
Американська нерухомість стала глобальним сейфом для тіньових грошей. Росія просто використала цю «дірку» у фінансовому контролі більш ефективно, ніж інші. І саме тому будь-які переговори Трампа з Путіним треба розглядати крізь призму багаторічних економічних перетинів, у яких обидві сторони мають свій інтерес.
Політичні інфільтрації
Марія Бутіна і її проникнення в американські політичні мережі — лише вершина айсберга. У 2016-му команда Трампа доклала зусиль, щоб прибрати з республіканської платформи пункт про постачання Україні летальної зброї. Це був чіткий сигнал Кремлю: «ми готові домовлятися».
Раніше, на саміті в Гельсінкі 2018 року, Трамп публічно поставив під сумнів висновки власної розвідки щодо російського втручання у вибори, фактично підхопивши риторику Путіна. Це не дипломатія — це демонстративне відкидання позиції американських спецслужб.
Схема трьох кіл: як працює американо-російський кримінально-політичний шов
1. Ядро — кримінально-фінансові групи
Російські ОЗУ та олігархи, інтегровані у державну систему РФ: від Могилевича до мільярдерів зі списку Forbes, наближених до Кремля. Їхні кошти проходять через офшорні зони (BVI, Кіпр), shell-компанії у Делавері, фінансові «дірки» у банках, що дозволяли «дзеркальні угоди».
2. Середнє коло — інструменти легалізації
Нерухомість класу «люкс» — улюблена пральна машина для кримінальних і політично токсичних грошей. Trump-branded будівлі у Флориді чи Нью-Йорку, проект Trump Tower Moscow, кейси Prevezon — це фасад, за яким готівка стає «інвестицією».
3. Зовнішнє коло — політичний вплив і інституційне послаблення
Прямі донори й посередники з російським бекграундом, лобістські кампанії, медійні меседжі, що збігаються з кремлівськими. Ключові події — зміна риторики у GOP-2016, публічне виправдання Путіна в Гельсінкі, скорочення антикорупційних і санкційних інструментів у 2025-му.
Ці три кола замкнені: кримінал годує легалізаційні механізми, ті — фінансують і мотивують політичні рішення, які знову захищають кримінал.
Чому Путін має «довгий важіль»
1. Фінансові нитки — російські капітали в Trump-брендах і оточенні створюють політичний конфлікт інтересів.
2. Спільний бізнес-модус — і Путін, і Трамп мислять угодами «тут і зараз», навіть якщо це підриває довгострокову безпеку.
3. Інституційна вигода Кремля — згортання антикорупційних механізмів у США відкриває вікно можливостей для російських мереж.
Що означає «Аляска» для України
Ця зустріч — не про нас, а за наш рахунок. Територіальні «поступки» у форматі «обидві сторони винні» узаконюють агресію та створюють прецедент для будь-якого диктатора: силою можна взяти шматок, а потім домовитися про його легалізацію.
Для США це — виграш у внутрішньополітичному шоу, для Путіна — стратегічний виграш часу, для України — пряма загроза втрати державності в перспективі.
Після Аляски: сценарії розвитку подій
Етап 1. «Мирний прорив» для медіа
Кадри рукостискань, усмішок і заяв про «історичну угоду» заповнять новини. Трамп представить це як виконану обіцянку «зупинити війну», Путін — як «визнання реалій».
Етап 2. Тиск на Київ
Скорочення допомоги, вимога переговорів «на основі нових реалій», інформаційна кампанія про «необхідність компромісу» та «втому від війни».
Етап 3. Легалізація статус-кво
Архітектура переговорів закріпить контроль РФ над окупованими територіями під виглядом «перехідного періоду» чи «захисту цивільних».
Етап 4. Новий цикл агресії
Пауза використовується Кремлем для перегрупування, переозброєння та інтеграції захоплених земель. Через кілька років — новий наступ.
Етап 5. Внутрішній розкол Заходу
«Прецедент Аляски» дасть сигнал іншим автократам: силовий захват можна узаконити. НАТО розділиться у позиціях, США втратять беззаперечне лідерство.
Висновок
Те, що на Алясці продадуть як «мирний прорив», буде політичним бартером між двома лідерами, які звикли рахувати лише власні вигоди. Бартер, зшитий кримінально-фінансовими нитками, залишить Україну без гарантій і без територій.
Аляска стане символом готовності США закривати очі на агресію, якщо це вигідно для внутрішньої гри. І це той випадок, коли корупційні та мафіозні шви між двома країнами стають швами на тілі міжнародного права.
