Керівник провідного безпекового аналітичного центру Індії у вересні цього року, виступаючи в Києві, пояснив, чому вважає, що Україна на боці зла в цій війні, а Росія на боці добра. На його думку, Росія -- це як Індія: велика країна, в якій мирно й дружно живуть десятки народів; країна, яка уособлює окрему цивілізацію з тисячолітньою історією й видатною культурою. А Україна -- це такий Пакистан: бунтівний, хаотичний, недобрий, мілітаризований, який постійно прагне встромити ножа у бік великої цивілізації (навряд чи є більша геополітична обрáза в Індії, ніж порівняти когось з Пакистаном). Тож Індія співчуває українським жертвам та засуджує російські злочини, але чітко розуміє, що правда на боці Росії, а Україна є злом, яке необхідно приборкати.
Звичайно, так думають не всі індійці. Переважна їх більшість не думає про Україну нічого. Але викладена вище точка зору досить поширена серед індійських еліт.
Це означає, що без використання антиколоніальної риторики Україна нічого не зможе пояснити Індії, а також сотні інших країн світу.
Антиколоніальна мова -- єдина доступна нам мова для пояснення нашої війни колишнім колоніям трьох континентів.
