Пам’ятаєте скільки зради було розігнано через відсутність у зоні АТО трансляції українських каналів? Представники опозиції, антикрупціонери і інші зраднюки, на пси сходили, волаючи про те що населення прифронтових територій перебуває під впливом прожого ТБ, що наші бійці слухають московську дезу і що ми програємо боротьбу за душі наших громадян на окупованих територіях...
Щойно я повернувся з фронту – тепер там українських каналів хоч залийся. Тепер там – повна гармонія. Раніше українець з окупованого Донецька бачив по телевізору, що Україна – нацистська держава, де забороняють російську мову і гноблять інакомислячих. Тепер він бачить з українського каналу, що Україну обкрадає власна влада, що в нас повний розгром і занепад, скажена комуналка і тотальні злидні, що в нас руйнуються дамби, розвалюються дороги, свавільничає поліція і багатіють депутати. І – що все от це ми обов’язково воліємо принести йому.
Раніше український солдат по сепар-ТБ бачив, що в тилу правосеки руйнують офіси проросійських партій, а «укронацисти» лякають розправою політиків. Тепер солдат має змогу іти в бій з думкою, що його обкрадають його ж власні генерали, а нардепи в тилу торгують з Росією.
То що? Перемога? Тепер українські громадяни – під впливом правильного ТБ? Тепер бойовий дух українського солдата злетить до небес? Тепер души громадян на окупованих теренах – наші?
Реальність чомусь свідчить про протилежне. Мені довелося побачити частину, де хлопці втомлені перманентною «зрадою» з телека, самі включили собі сепар-ТБ. «З нього хоча б поржати можна».
До чого я це пишу? Що пропоную? Цензуру на час війни? А толку? Для впровадження цензури потрібно впроваджувати повноцінну диктатуру, а це мінімум – пара міхо-майданчиків розмазаних вогнем «дашек». Це – не наш метод. Толку боротися проти диктату Пуйла, аби створити в себе такий самий скрепостан?
Апелювати до журналістів, аби розуміли, що вони роблять і на кого працюють? Бу-га-га! Спробуйте у чомусь переконати журналістів типу Кутєпова, або Станко-везу-пацаків-на-позиції. За нинішнього безробіття в пресі, журналісти за свої посади «в штаті» тримаються зубами – інакше можна опинитися в школі учителем літератури, або на вулиці двірником, нічого більше ці особи як правило не вміють. Виживають у цих умовах найбільш цинічні.
Та й не зможе журналіст довго говорити всупереч редакційній політиці власного видання – таких у пресі швидко позбуваються. Ти принциповий? Маєш всі змоги іти хизуватися своєю принциповістю десь ще, крім ЗМІ. Бажаючих на твоє місце черга стоїть – менш принципових і таких, чия думка коливається виключно синхронно з редполітикою видання. Тільки свисни.
Повторюю те, що писав уже не раз – в Україні НЕМА вільних ЗМІ. Бюджети більшості українських ЗМІ формують їхні власники – самі по собі ЗМІ як правило ні фіга не прибуткові. За гроші власників, ЗМІ мусять обслуговувати інтереси своїх власників. Коло замикається.
За таких умов видання – це не засоби масової інформації. Це - агітпункти і осередки інформаційної боротьби. Різниця наша з Росією НЕ в тому, що в нас вільні ЗМІ, а в них – ні. Різниця наша в тому, що в них існує монополія на ці агітпункти і центри інформаційної боротьби, а в нас між ними таки існує певна конкуренція – за кількістю олігархів, що вкладаються в той чи інший телеканал. І все.
Хіба могло на Донбас прийти щось інше? Проблема на жаль не в контенті ЗМІ, проблема у загальній інформаційній ситуації в державі. Очевидно, ремствуючи про відсутність українського віщання в зоні АТО політики-опозиціонери дбали не про українських громадян і українських солдат – вони бісилися від того, що ці громадяни і ці солдати не чують саме ЇХНІ канали і саме їхній контент. А те, що українець на окупованій території переглянувши українські новини ставатиме ще більш переконаним ватником – кого те цікавить?
Що з цим робити – я не знаю. Виходів два. Кажуть, що диктатор ставиться до своїх громадян як до дітей, а демократ – як до дорослих. Наразі наша влада поводиться з нами як з дорослими – віддає нам право самим дбати про своє життя і самим формувати свій світогляд. Так от, або ми, спільнота громадян України, покажемо що ми – таки дорослі, і послухавши зраду з ТБ зробимо таки правильні висновки, або – нас повернуть до солодкого диктаторського дитинства.
В кращому разі – свої повернуть.
Дмитро "Калинчук" Вовнянко
