Замислився: маю близько трьох десятків друзів і знайомих, які у 2014-му виїхали з Луганська та Донецька. Хтось служить в ЗСУ, хтось у волонтерах, хтось почав бізнес з нуля, хтось таксує, хтось займається науковою роботою. І жодного, жод-но-го любителя "Русского мира"; жоден не чекав халяви від Зе і не голосував за "слуг". Більше того - практично всі належать до категорії "порохоботів".
Чому так? Може, тому, що бачили той "Русский мир" упритул? Може тому, що усі мають вищу освіту і навіть наукові ступені не куплені за сало? Може, два в одному?
Є двоє знайомих, які й зараз на Луганщині. Один служив у міліції. Постійно кричав, що він "савецкий афицер" (за Союзу служив в армії) і Україну як незалежну суверенну країну на визнавав. Прийшла братва у плямистих штанях. Власний заступник Влада (назвемо його так) його і здав - не знаю вже через що, може, якісь образи - як "укропа". Кинули на підвал.
Йому пощастило - через тиждень в місто зайшли наші і його витягли. Синього, мов баклажан, але живого. Тепер такого "бандерівця" ще пошукати треба.
Інший, назвемо його Володею, увесь час повторював, що йому байдуже, яка влада, аби його персональна дупа була в теплі. Так і казав, відверто, буквально. Теж став патріотом після того, як братва у плямистих штанях змусила тікати, покинувши квартиру і все нажите.
Не знаю, може мені з друзями пощастило. Бо знаю масу тих, хто залишився в Луганську. Вони навіть не "сепари" - просто пристосуванці. Їм жаль кидати нажите. Але може все-таки дійсно щось є у виразі "Бітіє визначає свідомість"? Бо цих просто смажений півень в дупу не дзьобнув. Як більшість із 73%...
Як гадаєте?
P.S.
Традиційно...
Народ, який забув або не знає свого минулого, не має майбутнього" (Платон)
