Жало в неї зазубрене, й застрягає в шкірі жертви, а потім бджола втрачає через цю рану частину своїх внутрішніх органів. Тварина не розуміє, що самовбивається, але не може не самовбиватися.
Чомусь вбачаю тут аналогію, коли чую, наприклад, що росіяни будують завод в Татарстані, по виробництву дронів. Тобто вони вже втратили армію, втратили європейські ринки збуту газу, у них загиблих на цій війні безкінечність - але вони, с...ка, планують і далі воювати. Вони на щось сподіваються, розумієте?
Вся наша спільна з ними історія каже про те, що з-поміж нас лише вони є агресорами, а нам вони би були до дупи - але ця "нація" твердолоба, суне і суне попри очевидний стратегічний програш.
Час від часу слухаю їх економіста Наталю Зубаревич (якесь не російське прізвище?). З одного боку у них і до війни було безліч дотаційних регіонів, стало ще більше. З іншого, їх "економіка", її словами, "підлаштувалася". Затягнула паски та на диво бізнес якось тримається. Тут можна згадати і Задорнова, який прославляв здатність "русского чєловєка" знайти вихід з будь-якої ситуації, особливо в порівнянні з американцями (куди ж без цього!)
Зазубрене жало, яке застрягає в шкірі жертви та вони втрачають частину внутрішніх органів (як втратили в Чечні, Україні) - але ж подивіться, яке стадо скаче під пісню "я русскій", на заміну тим, хто самовбився. Зазомбоване стадо, яке точно знає про себе, що воно гидота, але саме цим пишається.
На відео, де нещодавно в Туреччині працівники готелю побили росіянина, російська самка з піною у рота самостверджує себе, як хазяйку цього життя. Воно живе до першого кидка на український фронт, або ж до краплі алкоголю, що була останньою, - але лізе і лізе. З планами на виробництво дронів у Татарстані, - наче їм хтось дасть без кінця і краю воювати. Наче їм тепер дозволять розв'язати наступну війну, зокрема з нами.
Бо це саме ми повинні тепер контролювати. Втручатися в їх плани. Заважати готуватися. Ми повинні перерізати кровотоки та рубати кінцівки цьому спруту. Якщо до цього я сама казала, що байдуже на те, як і чим вони живуть - то тепер, звісно, нас усіх це стосується.
Що ми їм дозволимо? Ми, або ми і ті, хто стане поряд з нами.
