...Не те тепер громадянське суспільство, що раніше.
От у жовтні 1990-го один громадський активіст пригнав під будівлю Верховної Ради (де мітингувало кількасот, а може й кілька тисяч людей) бензовоз. З кількома тоннами бензину.
І щоб депутати почули його голос, він видряпався на цистерну з пальним, відгвинтив кришку люка і вийняв з кишені запальничку...
І вже намагався клацнути кременем, та нардеп Яворівський і тодішній заступник міністра ВС стягли героя з тої цистерни і й ту запальничку відібрали.
Ми, тоді ще відносно молоді люди, спостерігали за подією, затамувавши подих і очікуючи: спалахне чи не спалахне? Ото був би коктейль Молотова...
І коли не спалахнуло, були десь у потаємних закутках душі навіть трохи розчаровані...
Та іноді ввижається, що той бензовоз з тоннами горючої рідини й досі стоїть під Верховною Радою. Наче прикутий. На вічній стоянці.
І уже нові покоління у споконвічному молодечому прагненні адреналіну знову й знову затамовують подих, ледь стримуючи нетерплячку, і так само гадають: спалахне чи ні?...
