Колись у мене голова була іншим забита, аж ніяк не новинами. Але ж і тоді подій було в світі достатньо, від яких волосся дибом ставало, чи не так? Мені здається, що зараз якийсь армагедон, разом з нашою війною і землетруси, і міста під воду йдуть, і так по-звірячому заручників беруть, і клімат якийсь дивний - коли ще в квітні було під тридцять градусів спеки?..
Але ж кожне покоління стикається зі своїми випробуваннями. Комусь дісталася перша світова, комусь друга. Комусь концтабори. Комусь Голокост. Комусь НКВД, комусь депортація. Афганістан, Чечня. Чорнобиль, і так далі, й так далі... Щось з дитинства пам'ятаю про "Гондурас в огнє", але вже не піду гуглити, що там було, бо розумію - було, є і буде в цьому буремному світі кожному поколінню своє. Когось ще затопить, у когось буде виверження вулкану. Під кимось одного дня земля розійдеться на дві половини. А в Газі знайшли собі метод загибелі навіть від американської гуманітарки, яка впала на голову з неба та прибила своєю вагою.
Тут не знаєш, де і коли, і скільки тобі відведено. Але скільки би не було - жити легше, коли бачиш обрій. Коли бачиш світло вдалині. І я знаю, знаю, що хтось з вас напише, що все погано, але я бачу інше:
- що ми поступово починаємо панувати на своєму морі;
- що ми починаємо виробляти власне озброєння. Нехай запізно, але починаємо, навіть втративши щонайменше три роки до повномасштабного вторгнення росіян;
- що пройшла паніка, та люди знову розділилися на тих, хто воює, і тих, для кого то не його війна. Але війна перетворилася в роботу. Щодену. Щогодинну. А кожна робота приносить результати.
- що будуть літаки. І будуть ППО (скоріше не для мого Харкова, на жаль). Що долетимо до Сибіру дронами. Що знищимо той клятий міст. Що наші шмавіки (ну й назву хтось придумав, як в анекдоті), ті, що аналоги мавіків, знищать ще не одну тисячу окупантів.
- що Ізраіль ще не раз розбомбить якийсь іранський військовий завод з тими мопедами, а іранці чухатимуться, бо не доведено, звідки воно летіло, і може то їм наснилося...
- що американці таки проголосують ЗА, а китайці залишаться тихо сидіти на своєму березі річки та чогось чекати, бо торгівля з ЄС важливіша...
Без надії що воювати, що працювати в тилу надскладно. Без цілі. Без розуміння перспективи. Без віри. І без кохання. Кому що)).
Тримаймося.
