Так звані “референдуми” на окупованих територіях Донецької та Луганської областей обʼєктивно стали темою номер один для обговорення. На другий інформаційний план відійшли набагато більш значущі історії, як от успішний контрнаступ українських військ, від якого агресор так і не оговтався. Чи трагедії на звільнених територіях, передусім в Ізюмі, які нагадали світові про варварство російської війни. Впізнається рука кремлівських стратегів, які завжди невігідні для себе та загрозливі події намагаються перебити іншими, більш резонансними. Цього разу все дещо не так.
Новин є дві - погана й добра.
Погана новина полягає в тому, що Росія вирішила зафіксувати територіальні загарбання. Знов. Нахабно і без розкачки. Ні, це не “кримський референдум”. І навіть не “референдуми” на тимчасово окупованих територіях Донбасу взірця 2014 року. Йдеться більше на нашвидкоруч спланований тактичний маневр, який мав би створити нові політико-правові обставини на цих територіях і ускладнити подальший розвиток бойових дій з боку України. Кремль хоче озброїтися “папірцем законного приєднання” і спробувати переконати світ у тому, що все відбулося на підставі вільної волі населення окупованих територій. Знаючи, наскільки слухняною є російська дипломатія, та й загалом вся влада в Росії, там і справді будуть вперто просувати майбутні події як fait accompli. А ще, підкреслювати, що ці території віднині територія Росії, напад на яку, як думають в Кремлі, становить червону лінію для колективного Заходу. Площадка 77-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН, куди прибув і голова МЗС Лавров, підходить для цього якнайкраще. І це погано.
Однак є й добра новина. Справа у тому, що кожного разу, коли Росія “ходить” окупованими територіями, це означає, що у Кремлі розуміють, що можуть їх втратити. А в контексті останніх перемог української армії ця втрата може виявитися бойовою. Найвищому керівництву Росії конче треба бодай ситуативна перемога та її фіксація в моменті. Знаючи настрої на колективному Заході, де такі кроки сильними не сприймуть, Кремлю треба продемонструвати силу для свого власного населення, створити переможну картину для внутрішнього вжитку. А отже війна, яку Росія розпочала проти України та всього світу, остаточно перекинулася в саму Росію. І епізод з референдумами вказує на те, що визнають це і в Кремлі. Подальший перебіг подій почали визначати вже не в білокамʼяній, і слід було знайти бодай щось, щоб зіграти з позиції сильного та спробувати перехопити ініціативу. Так звані “референдуми” саме про це.
Іронія в тому, що все, до чого в останній час вдається Кремль, вже було, а отже - перестало спрацьовувати за первісним задумом. І щодо України, і щодо міжнародних партнерів. В арсеналі креативності кремлівських стратегів явно криза жанру, і там вимушені буквально ходити по колу попередніх “перемог”, навіть не помічаючи як воно звужується в поразку. Зафіксувати територіальні загарбання чи змінити міжнародно-визнані кордони України штучні “волевиявлення” не могли раніше, і тим більше не зможуть зараз. Як і багато інших - газова, нафтова чи електрична, продовольча, військова чи ядерна - ця кремлівська карта не козирна. Вона вже бита.
