Плюс БПЛА. На підльоті — крилаті ракети.
Ворог планує такі удари. Рахує маршрути. Шукає слабкі місця ППО. Обирає цілі. Випробовує нові способи ураження — цієї ночі, зокрема, з’явилися повідомлення про можливе застосування касетних боєприпасів.
І так триватиме доти, доки в російських розрахунках не з’явиться ще один — обов’язковий — пункт.
Ціна української відповіді.
Скільки пускових установок буде знищено — зокрема ще до пуску.
Скільки складів злетить у повітря.
Скільки підприємств, які виробляють зброю для ударів по Україні, припинять роботу.
Скільки аеродромів і військових об’єктів доведеться терміново прикривати замість того, щоб використовувати ППО проти українців.
І скільки користувачів російських соцмереж знову метушитимуться в істериці, фільмуючи прильоти по інфраструктурі російської війни.
Бо стримування починається не тоді, коли ворогу погрожують відповіддю.
Стримування починається тоді, коли ворог заздалегідь закладає цю відповідь у свої розрахунки.
Коли кожен план масованого удару по Україні автоматично породжує питання:
«А скільки це коштуватиме росії?»
Саме тому Україні потрібні не тільки засоби перехоплення.
Потрібні власна далекобійність. Власна балістика. Засоби знищення носіїв і пускових до старту. Системна робота по військовій інфраструктурі агресора.
І результати, які ворог може порахувати.
От над цим мала б працювати влада.
Не над черговим ефектним відео. Не над похвальбами. Не над погрозами про те, що колись комусь буде «блекаут».
Погроза стає стримуванням лише тоді, коли ворог знає: за нею стоїть спроможність.
І бачить результати її застосування
