- Чому ти не хочеш дати новій владі шанс досягнути миру, хіба він не потрібний країні? Чому ти не віриш президентові, що жодної зради він не дозволить? - питають порядні, але наївні люди.
Перш ніж я відповім по суті, хочу постулювати дві речі:
- війна закінчується тоді, коли одна зі сторін безумовно перемагає і вважає, що цілей своїх досягла, або обидві приходять до висновку, що подальші спроби досягнути повної вікторії неперспективні і продовжувати зусилля не вигідно.
- якщо на переговорах одна із сторін наполягає на попередній умові (як у нашому випадку РФ на фіксації формули Штайнмайєра), то умова ця вигідна їй і менш сприятлива для другої.
Ну, а тепер по суті.
1. Росія війну в Україні не виграла і поставлених цілей (повернення України в свою орбіту впливу чи навіть повне поглинання) не досягла. Причина не військова (в 2014 Путін міг виграти війну відносно легко), а міжнародні санкції, котрі серйозно знекровили російську економіку, знизили рівень життя населення і підтримку влади.
2. При цьому, РФ не прийшла до висновку про необхідність обов’язково досягти миру через те, що санкційний тиск став нестерпним. Бо якщо прийшла б, то змогла досягти цього елементарно навіть без усяких переговорів - просто відкликавши своїх «відпускників», військову техніку і амуніцію, припинивши підтримувати матеріально окупований анклав. І тоді моментально були б відмінені санкції.
3. Те, що Путін цього не робить, говорить лише і винятково, що сьогодні він намагається досягнути поставлених цілей не військовим способом, а дипломатичним. Байки про «збереження обличчя» самодержця вигадуються нами і західними партнерами лише для самообману.
4. Найліпший доказ цього - сама формула Штайнмайєра, котра містить як основу проведення виборів на окупованих територіях до передачі їх під український суверенітет, а відповідної ділянки кордону - під український контроль. Ви не замислювалися, чого б це раптом Путін перетворився на такого запеклого правозахисника і почав перейматися виборчими правами жителів ЛДНР? Абсолютно зрозуміло, що це просто спосіб легітимізувати (ще й за участю міжнародних учасників) повністю підконтрольний і функціонально налаштований режим і в такому незмінному вигляді вживити його в тіло України.
5. «Але ж спостерігати за виборами буде ОБСЄ, вони не визнають їх вільними і такими, що відповідають європейським стандартам» - відповідають мені. І це, мабуть, найдурніший із аргументів. Навіть якщо забути на мить, скільки російських агентів туди інфільтровано, цілком очевидно, що виконувати вони будуть політичну волю своїх урядів. Так от, у нормалізації стосунків із РФ ці уряди дуже зацікавлені, а в збереженні українського авторитету - жодним чином. Відповідно, вони визнають ці вибори такими, що відбулися, практично за будь-яких умов.
Зрештою, я навіть можу з великим ступенем достовірності передбачити основну суть підсумкового документу ОБСЄ: «Попри певні обмеження в діяльності органів центральної влади, деяких партій та спостерігачів, у цілому волевиявлення народу можна вважати вільним». Саме так звучатиме вирок українському суверенітету.
6. Чи обмежиться Путін цим? Вочевидь, ні. Достатньо звернути увагу, як роздухарилися його ЛДНРівські шістки в останні дні. Цілком зрозуміло, що на перемовинах будуть тиснути ще й на федераліцацію (автономізацію). Враховуючи катастрофічну різницю в професійному та інтелектуальному рівнях сторін, цілком можуть і отримати бажане. Але навіть якщо ні, то програму-мінімум Путін уже практично виконав і найближчим часом імплантує Україні бомбу з годинниковим механізмом, котра практично гарантує нам громадянську війну.
Поки що це можна зупинити, я сподіваюся. Тому, зустрінемося завтра о 12 на Майдані.
