Я з тих людей, які ще памʼятають, як премʼєр-міністр Валерій Пустовойтенко презентував урядові програми розвитку на 25-30 років.
Там були гарні слова і гарні візії. І навіть цифри розвитку економіки там були дуже оптимістичні.
Але за цих 25 років сталося два Майдани, сталася війна і ще багато чого сталося…
Сьогодні уряд і ОП презентували свою програму відбудови України в Лондоні. І теж на кілька десятиліть вперед.
Дуже гарні цифри. В які хотілось би вірити. І показники, до яких хотілось би йти.
Однак вже дуже багато моїх знайомих всі ці виступи сприйняли з великою долею скепсису. Як і я (повторюсь, я читав не одну таку програму у своєму житті).
І скепсис полягає не стільки в тому, що коли ця програма (не)буде виконана, про жодного з сьогоднішніх виступаючих навіть не згадають, бо їх на той момент уже не буде у владі.
Будувати «великими мазками» повітряні замки в своїй уяві - це нормально. Важче втілювати.
Коли податками вбивають залишки середнього бізнесу; коли за хабарі повертають ПДВ; коли суди реформуються так, що кожна наступна влада змушена їх перереформовувати, коли історії про корупцію щодня в новинних стрічках - це руйнує основні підвалини цих уявних замків.
І перед тим, як їхати до Лондона, урядовцям варто було б спочатку поговорити з вцілілим українським бізнесом. І пояснити їм, на чому базується кожна озвучена красива цифра. І намагатися вирішити хоча б ті проблеми, які існують зараз.
А вже потім рік за роком вибудовувати план на майбутнє. Реальний план, а не уявний.
Бо у мене сьогодні склалося враження, що я слухаю виступи на Петербурзькому економічному форумі, де так само будують «потьомкінські дєрєвні».
