Однією з самих головних загадок Другої світової війни була феноменальна здатність Німеччина збільшувати виробництво зброі незважаючи на інтенсивні бомбардування. І чим більше союзники бомбардували Німеччину, тим більше ті виробляли зброі. Як їм це вдавалось?
Спробую відповісти на це цікаве запитання. А саме розкажу про концепцію «shadow factory» і як німці ховали своє виробництво.
Як тільки нацисти прийшли до влади, то вони одразу взяли курс на мілітаризацію економіки. Однак, для реалізації цих задумів була одна суттєва перешкода. Після поразки в Першій світовій війні, Німеччину змусили підписати досить невигідний для неі мирний договір. І однією з умов цього договору були суттєві обмеження по виробництву зброі та розміру збройних сил. Розмір армії не мав перевищувати 100 тис чоловік. Також їм заборонялось виробляти військову наземну техніку та авіацію. А вся існуюча техніка мала бути виведена з експлуатації і порізана на металолом. Дозволялось мати лише порівняно невеликий флот. Все це робилось для того, щоб в майбутньому Німеччина не мала сил для того щоб вести наступальні дії.
І будь-які спроби відновити військове виробництво могли привести до досить непередбачуваних наслідків. Якби про це дізнались французи чи англійці, то вони б запросто могли ввести війська на територію Німеччини і знищити військову промисловість ще в зародковому стані. Тим більше, що подібні випадки окупації вже мали місце. Французи декілька раз вводили свої війська на територію Німеччини, щоб примусити їх продовжувати виплачувати репарації. А в 1923 французи окупували Рурську область і ця окупація тривала до 1925. Тому ризики були цілком реальні і завадити цьому вони не могли, бо в них не було власноі потужної армії через то й же Версальський договір.
Саме через німецькі військові планувальники почали думати над тим, як приховати своє військове виробництво. І для реалізації цих задумів було використане декілька рішень.
Перше рішення полягало в тому, що виробництвом мали займатись не всім відомі військові підрядники, які вже засвітились в першу світову війну, а абсолютно нові компаніі. Насправді, це були лише юридичні хитрощі, для того щоб ввести в оману сторонніх осіб, які б зацікавились цим питанням. Зазвичай, це була новостворена компанія, яка створювалась в формі товариства з обмеженою відповідальністю (GmbH), і це дозволяло їм не розкривати особливості свого бізнесу як це робили публічні компаніі. Ця компанія мала мати нейтральну назву і офіційно виробляти товари цивільного призначення. В дійсності ж, ці новостворені компаніі керувались відомими військовими підрядниками. Наприклад, в 1937 була створена Альтмаркише Кеттенверк (Altmarkische Kettenwerk GmbH, яка насправді належала публічній акціонерній компаніі Rheinmetall - компаніі, яка в Першу світову була одним з найбільших виробників зброі. Якщо в міжвоєнний період Рейнметал виробляв локомотиви, вагони, то дочірня компанія виробляла танки. Доречі, звідси і пішла назва «shadow factory» - це компанія, яка працювала в тіні основної компанії. Так своі фабрики називали британці, які запозичили ідею в німців.
Другим рішенням було географічне розташування. Ідея полягала в тому, щоб сховати виробництво в лісах, в сільській місцевості. А саме виробництво потрібно було побудувати таким чином, щоб бомбардувальникам зверху було важко розпізнати сам завод. Причому виробництва мали бути максимально розосередженні по різним регіонам. Недоліком такого підходу було те, що в такій місцевості була досить нерозвинена інфраструктура і це ускладнювало логістику. І тому доводилось шукати якесь компромісне рішення.
Оскільки, власників було важко переконати відкрити завод в новій місцевості, то для реалізації цього задуму застосовувалась Схема Монтан. Montan GmbH це скорочена назва підставної компанії Verwertungsgesellschaft für Montanindustrie, яка належала і контролювалась Управління зброї армії (Heereswaffenamt). І ця компанія була співінвестором будівництва цих нових заводів. Доля інвестицій уряду була різною: від 10% до 100%. Часто бувало і таке, що ця компанія будувала новий завод, а потім передавала в оренду дочірній компаніі. Тому приватний власник казав, що в них нема грошей, то їм відповідали, що ми вам допоможемо побудувати завод.
Для прикладу можна взяти компанію Бош. Предоставники нового уряду звернулись до Роберта Боша, засновника компаніі Бош, з пропозицією побудувати декілька заводів. В той час компанія була відомим виробником стартерів, магнето-запалювальних пристроїв та насосів впорскування палива, які були необхідні для військової наземної техніки та авіації. Однією з умов було те, що ці заводи мали бути розташовані не в місці Штутгарт, де знаходилась сама компанія, а в іншому, менш помітному місці. Першим місцем було обрано невеличке містечко Клайнмахнов. Це був добре закумуфльваний завод, в якому будівлі мали порівняно невеликий розмір та були сховані в лісі. А самі будівлі були розкидані на певній площі. Зі сторони сам завод виглядав як звичайний житловий масив. Сам завод виробляв носаси впорскування для авіаційних двигунів Daimler Benz. Звичайно, власником цього заводу була не компанія Бош, а новостворена Dreilinden Maschinenbau GmbH. Пізніше Бош побудував ще один завод в лісі Гільдесхайм, де була застосована абсолютно така ж логіка маскування. Цього разу цей завод мав виробляти стартери та магнето запалювальні пристрої для танків і вагтажівок. Назва ж нової компаніі була Elektro- und Feinmechanische Industrie GmbH - ELFI.
Потрібно сказати, що вся ця секретність досить успішно допомогла Німеччині озброїтись. І навіть на початку війни союзники не знали про місцерозташування більшісті об’єктів. Наприклад, про фабрику Бош в Клайнмахнові вони дізнались лише в 1943!
І як тільки союзники дізнавались про ці об’єкти, то вони ставали потенційними мішенями для бомбардувань, але тут також все досить непросто.
Якщо союзники атакували один об’єкт, то німці почанали шукати нове місце під виробництво. Це була як гра кішки-мишки. І згодом, вони взагалі почали розміщувати виробництво під землею. Починаючи з 1943 німці почали активно будувати великі підземні бункери, куди почали переносити виробництво. Так була побудовано досить багато підземних виробництв.
Саме через це зараз досить часто говорять про неефективність стратегічних бомбардувань союзниками німецької промисловості. А все тому, що німцям вдавалось ефективно ховати своє виробництво.
