"Всьо побіто... Люді мєртвыє лєжат..."
Якби бєлгородці сказали це про Харків, Дніпро, Київ, Одесу... Про ті кадри, де видно, що вони накоїли напередодні, - мені було би дивно. Що вони взагалі помітили наслідки своєї терористичної діяльності. Адже вони підтримують "сво", а наші смерті їх не стосуються вже багато років. Хтось з них радіє, коли моє місто бомблять з Бєлгорода. Хтось живе своїм життям та слухає Путіна. Хтось за нього знову проголосує.
Але наразі вони в шоці від своєї сьогоднішньої ситуації, коли свої ж лежать мертві, і своє ж побите та спалене. Власні вулиці зруйновані. А ракети падають в самісінькій центр міста.
І якось байдуже.
Доречі, тим, хто назвав моє місто тупиком. Дивіться. Це ворота наче з пекла, на яке вони нас намагалися перетворити, в якому ми жили останні два роки, але вони не тупикові. Вони відчиняються, й лава так званої "сво" розтікається по землі, котиться тепер по білгородській області та підігріває п'яти тих, хто почав цю війну. Так цікаво спостерігати за тим, як зло отримує своє назад. Кричить. Матюкається. Йому страшно. Він так не звик. Він на таке не підписувався. Але він отримує те, на що заслужив.
