"Чесно кажучи, я здивувався ..." - Евгений Якунов

"Чесно кажучи, я здивувався ..." - Евгений Якунов

 ... коли Фокіна призначили в ТКГ. Занадто він уже, застарілий для цього.

Але ще більше мене здивував той вселенський хайп, який піднявся довкола одкровень його онучки. Дійшло до того, що Українська правда назвала це головною подією неділі!

Тобто не пандемія з її смертями, не знущання білоруської поліції, не ситуація на фронті, а те. що виявляється Єрмака з Фокіним познайомила онучка.

А який тут кримінал?

А великий, кажуть. Бо, мовляв. хіба це не приклад того, як кадрів для відповідальної роботи беруть ледь не з вулиці по протекції якоїсь знайомої онучки?

Ну прямо так не кажуть, але крики: " Ага! Попався!" -чутні виразно.

Що на це сказати? Мені завжди були чужі політичні погляди Фокіна. Але він - все ж історична постать і Єрмак проти нього - ніхто. Ну зовсім ніхто. І саме для нього було щастям зблизька познайомитися з першим прем'єром незалежної України.

Вітольду ж Павловичу у його віці по фіг оте наближення до влади (він сам був владою), гроші, ні звання. Погодився на цю дурну посаду він тому, що як і Кравчук, Кучма, Марчук, Горбулін і інші вихідці з колишньої еліти хотів наприкінці життя ще трохи прислужитися країні. Може він і відстав від часу, але прагнення це було щирим.

Тому оця медійна суєта навколо нього, занесення до бази Миротворця, мстиве й поспішне дописування до статті про нього в українській Вікіпедії - "відзначився участю в спробах легалізації російсько-терористичних формувань на окупованій території Донбасу" викликає лише глибокий сум.

Утім згадую себе молодим журналістом, своє глибоке переконання, що словом своїм можу змінити світ, що професія моя дає мені право судити всіх інших і виносити вироки, звинувачувати у зраді і карати.- і розумію всі ми пливемо за однією течією.

Не проплаченість журналістів, не грантоїдство громадських активістів тут виною - а непереборна впевненість, що ти одним лише рухом чарівної палички можеш погасити сонце на небі, стерти зірки, а саме небо вкрити сірими хмарами.

Хоча насправді все що ти можеш, як би не старався, це лише скаламутити калюжу, у якій те небо і те сонце відбивається.

І щоб зрозуміти це, треба просто дивитися в небо а не в калюжі.

Втім, це мене занесло вже кудись далеко від теми посту...

Евгений Якунов