Частина друга.
***
Бандерівська ОУН у 1940-і роки не була монолітною. Архіви і спогади сучасників залишили нам імена оунівських дисидентів, які боролися проти вождизму Бандери, Лебедя, Шухевича.
Ці непересічні люди намагалися, часто із ризиком для життя, перехопити ідею побудови української держави з рук догматиків і реформувати її на основі загальнонародного консенсусу...
***
ШАНКОВСЬКИЙ
Історик Павло Гай-Нижник наводить спогади одного з провідних діячів ОУН(Б) Л. Шанковського, який обгрунтовував нагальну необхідність зміни ідейних засад національно-визвольної боротьби в 1943 році:
«Виявилося, що багато з цих (націоналістичних- Є.Я.) ідей не
сприймаються українськими народними масами на Ц[ентральних]
і С[хідних] У[країнських] З[емлях].
Українські народні маси відкидали,
наприклад, рішуче провідницьку систему...
Вони відкидали всякі монопартійні
системи, заявляючись рішуче за демократичний устрій і за парляментарну
систему, в якій могли б себе проявити різні політичні
партії.
Деякі світоглядно-філософські засади західньоукраїнського
націоналізму були тим масам просто осоружні, головно все те,
що стосувалося до теорії т. зв. волюнтаристичного націоналізму з
його аморальністю, макеявелізмом, виключністю й жадобою влади
ініціятивної меншости."
***
Офіцйіна історіографія ОУН вважає, що реформаторські рішення ІІІ Збору 1943 року докорінно змінили курс і методи бротьби ОУН(Б). І на чолі цих змін стояв Роман Шухевич.
Але чи так це?
ШУХЕВИЧ
Як вважає історик володимир Дзьобак, навіть після ІІІ Збору Роман Шухевич не зміг відважитися на відкриту боротьбу проти гітлерівців.
"Ні рішення ІІІ Надзвичайного збору, який проголосив боротьбу з усіма окупантами, ні події на фронті, які потребували негайних дій, не знаходили адекватної реакції у Шухевича"' пише він.
***
Очевидно, що Роман Шухевич все ще не готовий був підняти зброю проти своїх недавніх союзників - професійну підготовку він отримав у німців, разом з ними брав участь у боях.
Спостерігаючи це, авторитетний діяч ОУН Михайло Степаняк звинуватив зверхників організації, насамперед Шухевича у фанатизмі, який є "ворогом розуму, ворогом політики". Він нагадав, як знищували мельниківців бульбівців, рядових оунівців, що їх запідозрили в зраді - усіх, окрім гітлерівців.
Під значний тиск керівництва ОУН потрапило і виконання рішень ІІІ Збору, щодо демократизації ОУН(Б).
***
Натомість Василь Кук, Михайло Степаняк, Клим Савур, які були ближче знайомі із ситуацією на східних теренах, розуміли, що програмні засади їхньої організації є неприйнятними для більшості тамтешніх українців. І продовжували наполягати на створенні нової організації замість ОУН.
Чи могли ці дві течії існувати в ОУН, розмірковує автор історичної розвідки?
Теоретично - так. Якби Шухевич керувався рішеннями ІІІ Збору щодо демократизації внутрипартійного життя, дотримання домовленостей із союзниками з інших проукраїнських організацій. Але цього не сталося.
КУК
Тож у липні 1944 року в одному із сіл Здолбунівського району Волинської області Василь Кук, який був керівником усіх організацій ОУН на Сході і командиром УПА- "Південь", зібрав конференцію ОУН, яка мала стати установчим з'їздом нової організації - НВРО, (Національно- визвольна революційна організація). Ця організаці мала замінити ОУН, яка, на думку Кука, дискредитувала себе колаборацією з гітлерівцями.
Серед делегатів були М.Степаняк, Я.Бусел ( учасник перемовин в 1943 році з Бульбою-Боровцем), та інші відомі оунівці.
Остаточну резолюцію з'їзду мав скласти Степаняк, але його в 1944 році схопило НКВС, до рук якого потрапили і документи НВРО, і це ослабило новостворену організацію.
Відомі тези програми Степаняка свідчать про бажання остаточно стати на соціал-демократичний шлях і залучити до спільної боротьби з більшовизмом поневолені народи в СРСР, а також і російський народ, з тим, щоб кожен з них потім міг створити свою власну національну державу.
Політична програма новоствореної організації значно розширювала її базу, бо враховувала інтереси українців Сходу, причому не тільки селян, але й інтелігенції та військовослужбовців.
Незважаючи на арешт головного її ідеолога - Степаняка, НВРО розпочала свою діяльність, видавала літературу і листівки, вела пропаганду на східних теренах.
Позицію «бунтарів” підтримали Клячківський і Лебедь…
***.
Наприкінці 1944 року на засіданні центрального проводу Бусел і Кук презентували НВРО, заявивши, що виконують рішення ІІІ Збору щодо зміни назви й програми організації. Серед причин створення вони назвали такі:
1.Східна дійсність, яка вимагала нових тактичних та ідейно- політичних положень.
2.Необхідність пошуку альтернативної до комунізму глобальної ідеології.
3.Потреба зміни назви організації, оскільки ОУН асоціювалася в союзників із фашизмом.
4. Пошук і залучення нових антиімперських сил.
***
Але ідея не була підтримана. Роман Шухевич постановив ліквідувати НВРО і всі намагання Кука і Бусела хоч якось вписати її в структуру ОУН виявилися марними.
Василь Кук, один з видних опозиціонерів, отримав від Шухевича догану за створення НВРО. Бо виявилося, що Шухевич уже встиг випередити "демократів", давши "добро" на побудову власної альтернативи - Української головної визвольної ради.
У протоколі засідання залишився запис про сумну репліку Я.Бусела: "Справа НВРО є справою похованою".
Роман Шухевич, як свідчить його листування, взагалі не вірив в успішність будь-якої роботи на східних теренах і вважав створення НВРО сумнівною справою.
***
Авторитарна суть ОУН проявилася у відносинах із союзниками по національно-визвольній боротьбі, пише Володимир Дзьобак. Її вожді всупереч рішенням ІІІ Збору, продовжували переслідувати тих, хто не бажав прямо підпорядковуватися ОУН і сповідував відмінну від інтегрального націоналізму ідеологію.
БУЛЬБА-БОРОВЕЦЬ
У 1944 році оунівцями були знищені головні сили УПА Бульби- Боровця, ватажка "Поліської Січі", який першим, ще в 1941 році, розпочав збройний опір гітлерівцям, і якому, власне, й належить бренд "Українська повстанська армія".
У 1944 році відбулися безуспішні переговори ОУН(Б) з Бульбою-Боровцем щодо можливого об'єднання.
Останній згодом у відкритому листі до керівництва ОУН пояснював свою позицію:
"Непорозуміння поглиблюються тим, що ви визнаєте фашистську засаду безоглядної диктатури вашої партії, а ми стоїмо на становищі кровної та духовної єдності цілого народу на засадах демократії, де всі мають рівні права і обов'язки". (Докладно про це писав дослідник подій Другої світової Іван Ольховський на сайті «Історичної правди» в розвідці про стосунки ОУН(Б) і УПА (Б-Б).)
Натомість у листівках ОУН бульбівців називали агентами більшовиків, а Шухевич грозився приєднати бульбівців "силою зброї".
Під час нападу бандерівців на штаб Бульба-Боровець зміг врятуватися втечею, але бандерівська сужба безпеки схопила його дружину - Ганну Йосипівну Опоченську. Після двох тижнів жорстоких тортур вона була вбита.
Офіційно в ОУН заперечували це вбивство, поширюючи інформацію, що жінка сама втекла від Бульби до якогось радянського партизана-енкаведиста і живе з ним у Москві, і взагалі була не українкою, а чешкою.
ЯВОРЕНКО
Ще одним наслідком конфлікту між бандерівцями- ортодоксами і “демократами” було створення Фронту української революції, який діяв на півдні Волині як альтернатива УПА.
Володимир Явір-Яворенко, (Тиміш Басюк) колишній лейтенант радянської армії, потрапивши в оточення, приєднався до повстанського руху, певний час перебував у бандерівській сітці на Східних теренах, але розчарувався в методах дільності ОУН, гостро критикував їх - за небажання співпрацювати з іншими українськими самостійниками
і за нерішучість Лебедя і Шухевича в боротьбі проти гітлерівців.
ФУР Яворенка вів бої як проти радянських так і проти німецьких підрозділів.
Бандерівці постійно переслідували Яворенка і його бійців, тож він змушений був приєднатися до Бульби - Боровця. Однак після розгрому УПА (Б-Б) бандерівцям вдалося розгромити й ФУР.
За даними одного з джерел, Яворенко і всі його люди були вбиті бандерівцями, за іншими - кілька вояків на чолі з самим Яворенком врятувалися, і в 1943 році їхні сліди губляться.
***
Дослідники ОУН пишуть, що організація під впливом провідних ідеологів УПА Петра Полтави та Йосипа Горнового все ж поступово еволюціонувала в демократичний бік.
Але
після закінчення війни, коли з німецьких концтаборів було звільнено Бандеру й ще кількасот політв’язнів, вони не сприйняли демократизації ОУН.
БАНДЕРА
Степан Бандера та його прихильники, відчуваючи популярність демократичних тенденцій, пише в статті, присвяченій оунівським моделям майбутньої української держави, . історик Павло Гай-Нижник, - почали
розвивати теорію так званої подвійної програмовості ОУН,
коли одна програма («демократичний націоналізм») мала би бути
призначена для сторонніх очей (зовнішнього, показового вжитку),
а інша (прихована й повернута до концепції
авторитарної націократії 1941 р.) — для вірних і надійних
членів ОУН.
Бандеру щиро обурювало те, що демократична засадничість і зміни в програмі ОУН багато хто з його соратників сприймають "не як допоміжні,
тактичні прийоми для підсилення, чи відтяження головного
нашого фронту, — але навпаки, як основну концепцію визвольної
революції".
Критикуючи оунівських «демократів», С. Бандера називав їх «кон’юнктуристами, які від 1945 р. намагалися втягнути українську самостійницьку політику в таку ж саму гру в демократію, яка відбувається
на міжнародному форумі, й у якій СССР грає одну з перших
скрипок».
Демократичні зміни в програмі Організації та в її моделі майбутньої Української держави, на його думку, були «плитким наслідуваням» і бажанням
«уподібнитися до зовнішнього світу, до актуальної моди», позаяк «ця демократичність суспільно-політичного устрою у власній
державі має часто характер порожніх голослівних деклярацій, уподібнень, а не в одному — демагогії».( цитата - з історичної розвідки П. Гай-Нижника).
РЕБЕТ
Непоступливість і консерватизм Бандери, стали причиною його гострого конфлікту ще з одним провідним ідеологом ОУН(Б) - Левом Ребетом. У 1945—48 роках Ребет керував Головним судом закордонних частин ОУН і наполягав на демократизації програми і устрою організації відповідно до рішень ІІІ Збору.
Бандера ж уважав, що ті зміни були спричинені впливом марксизму на деяких членів ОУН, що це відхід від «чистого націоналізму і передчасний крок, неузгоджений із ним».
Конфлікт між Бандерою і Ребетом врешті призвів до чергового розколу і створення ОУН("двійкарів").
***
Наприкінці життя у своїх останніх публікаціх Степан Бандера часто скаржився, що демократичні емігрантські організації українців "не бажають визнати великі заслуги ОУН" і уникають співробітництва з нею.
Усі повоєнні спроби Бандери зібрати IV загальний збір ОУН завершилися нічим.
***
P.S. Звичайно, це далеко не повний опис ідейних баталій в бандерівській ОУН. Я не історик і керувався тільки текстами, які є в інтернеті, у відкритому доступі.
Але те, що я знайшов, є доволі цікавим. І наводить на думку про безплідність, "яловість" багатьох аспектів "бандерівського" націоналістичного дискурсу, який і сьогодні є популярним в Україні. І праве крило українського політичного спектру продовжує чіплятися за помилки 80- річної давнини.
Це - і непочутий нами Донбас.
І - помилковий висновок про те, що Схід України має зацікавити та модель держави, яку сповідують націоналісти-"західняки".
І - що самої ідеї державності достатньо, аби східні українці підтримали націоналістів, а соціальні проблеми - то лише необов'язковий додаток.
І - очікувано непопулярне серед неукраїнців України гасло "Україна для українців".
І - національна ідея про Україну - як виключно "анти-росію".
І - "жадоба влади ініціятивною меншістю",
І - багато іншого.
***
Боюся, Інститут національної пам'яті широким масам українців про усе це не розповість - національний міф не має породжувати сумніви. А було би повчально.
***
...Однак головним відкриттям для мене було інше.
Те, що серед учасників національно - визвольної війни було багато тих, кому був осоружний архаїчний націоналізм, ілеологом якого виступав Донцов, а практиком - Бандера. І що чимало людей, незгодних з ними, було і в самій бандерівській ОУН.
І це - в самий розпал війни. Попри впертість вождів і жорстоку боротьбу з вільнодумством в лавах ОУН.
Уважне прочитання історії свідчить: українські борці за незалежність не були тим сірим "мільйоном", який лише відповідає слухняним: "Слава!," на заклик вождя. Вони мали свої власні ідеї і принципи, честь і силу боротися за них.
Це вселяє надію. І моя, з висоти років їм за це шана..
Я дуже хотів, аби українці знали про цих людей більше...
