3червня українська ракетна компанія Fire Point опублікувала на платформі X відео випробувального польоту перехоплювача балістичних ракет FP-7.X. У разі успішного розгортання ця система протиракетної оборони могла б зменшити дедалі гострішу нестачу перехоплювачів Patriot, з якою зіткнулася Україна, а також послабити залежність Європи від США у сфері захисту від балістичних ракет.
FP-7.X і ширші амбіції Fire Point у сфері протиракетної оборони порушують два питання. Перше: чи може цей перехоплювач стати конкурентоспроможною альтернативою Patriot? Друге: чи зможе Fire Point виконати свої обіцянки? Ця стаття дає попередні відповіді.
Проєкт Freya
Проєкт Freya – це українська ініціатива у сфері ПРО, розроблена компанією Fire Point і призначена для перехоплення балістичних ракет, зокрема російської 9М723 "Іскандер-М". Її основу становить перехоплювач FP-7.X – ракета, створена на основі радянської 48Н6, що застосовується в системі С-400.
Замість того, щоб розробляти компоненти з нуля Fire Point збирає систему з готових комерційних комплектуючих європейського виробництва та програмного забезпечення з відкритим кодом. За повідомленнями, компанія розглядає радари TRML-4D компанії Hensoldt і Ground Master 400 компанії Thales для раннього виявлення, наземний радар Kronos компанії Leonardo – для супроводу цілей і цілевказання, а Fire Distribution Center компанії Kongsberg – для командування та управління; усі ці системи інтегруються через стандарт НАТО Link 16.
Схоже, Fire Point також значною мірою покладається на зовнішніх партнерів щодо окремих компонентів. Компанія Diehl Defence, яка нещодавно підписала з нею угоду про технологічне співробітництво, може постачати головку самонаведення, що використовується у FP-7.X для наведення на кінцевій ділянці та коригування траєкторії.
Такий підхід ставить на перше місце швидкість розробки та економічну ефективність, а не вертикальну інтеграцію, що є дещо нетиповою моделлю для українських ракетних виробників. Чи вдасться перетворити це на бойові показники – питання поки що відкрите.
Економіка протиракетної оборони
Ключова обіцянка Fire Point – виробляти перехоплювачі дешевше і швидше, ніж наявні аналоги, навіть якщо ймовірність успішного перехоплення одним пуском спочатку може не сягати рівня PAC-3 MSE або перехоплювачів Aster 30, що застосовуються в SAMP/T. Загалом це переконливий економічний аргумент.
За експортною угодою 2024 року Німеччина заплатила близько 880 млн доларів США за 120 перехоплювачів PAC-3 MSE, що дає вартість одиниці близько 7,3 млн доларів. (Зазначимо, що ця цифра включає супутні послуги – гарантійне обслуговування та логістику, на які може припадати від 30 до 40 відсотків загальної ціни.) Якщо ймовірність перехоплення однією PAC-3 MSE становить 70%, то для досягнення 90-відсоткової ймовірності знищення цілі потрібно випустити два перехоплювачі – сукупною вартістю 14,6 млн доларів.
Тепер припустімо, що Fire Point розробляє дешевшу альтернативу, придатну до серійного виробництва, вартістю "лише" 1 млн доларів за одиницю. Навіть за зниженої ймовірності одного перехоплення – 50% – для досягнення того самого 90-відсоткового порогу знадобляться чотири перехоплювачі загальною вартістю 4 млн доларів, тобто приблизно 27% від пакета Patriot.
Навіть за підвищеної ціни – 1,5 млн доларів за одиницю – і ще нижчої ймовірності перехоплення у 30% пакет перехоплювачів Fire Point коштуватиме лише близько 72% еквівалентного залпу PAC-3 MSE за 90-відсоткового порогу перехоплення. Якщо перехоплювач також можна виробляти швидше і він не підпадає під обмеження ITAR, для FP-7.X (або хоч як його в підсумку назвуть) вимальовується переконлива перспектива.
Технологічний бар'єр
Теорія звучить привабливо. Але перейти від теорії до практики важко, особливо у сфері ПРО. Ніщо не ілюструє це краще, ніж історія бойового застосування самої програми Patriot.
У 1991 році офіційні заяви про майже стовідсоткове перехоплення "Скадів" розсипалися під час повоєнного аналізу: незалежні оцінки зводили ефективність ураження до нуля. До 2003 року система вдосконалилася настільки, щоб знищити кожну іракську балістичну ракету, яку взяла на супровід, хоча випадки ураження власних об'єктів залишали її репутацію неоднозначною. У 2010-х роках заяви Саудівської Аравії про перехоплення залишалися дискусійними, а незалежна верифікація – обмеженою; авторитетні голоси й далі характеризували програму як провальну. Зрештою система виправдала себе під час війни в Україні: вона продемонструвала спроможність протистояти балістичним ракетам рівного противника, хоча її загальний послужний список далеко не бездоганний.
Програма Patriot стала успішною насамперед завдяки інституційній дисципліні Сухопутних військ США та політичного керівництва, які підтримували систему попри оперативні невдачі, а також завдяки послідовним технологічним удосконаленням, які талановиті інженери впроваджували впродовж десятиліть і які крок за кроком підвищували бойові можливості системи.
У багатьох аспектах та сама закономірність зараз відтворюється із SAMP/T. Коли система надійшла в Україну і вперше зіткнулася з балістичними ракетами в реальних умовах війни з рівним противником, вона не виправдала очікувань. Інженери MBDA зараз зайняті тим самим ітеративним процесом удосконалення – наприклад, розгортанням удосконаленої головки самонаведення Ka-діапазону, яка забезпечує більшу точність під час зближення на кінцевій ділянці, усуваючи один із ключових недоліків, виявлених у попередньому поколінні перехоплювачів.
Порушення історичної закономірності
Інституційна історія програм Patriot і SAMP/T ставить під сумнів твердження Fire Point про те, що компанія здатна швидко розгорнути ефективний перехоплювач для протиракетної оборони. Історія свідчить: у цій галузі результати даються нелегко – їх забезпечують оперативний досвід і дисципліноване управління програмою. Щоб виконати свої обіцянки, Fire Point мала б зламати цю усталену закономірність.
Звісно, ніщо не вказує на те, що це принципово неможливо. Українці неодноразово доводили, що здатні впроваджувати інновації швидше, ніж їм зазвичай приписували, і що в українських операційних умовах час плине швидше, ніж деінде. Втім, ПРО є одним із найскладніших викликів, принаймні з технологічного погляду, і оперативна кмітливість може лише частково це компенсувати.
Усе це означає, що досягти ймовірності перехоплення навіть "лише" у 30% буде важко – особливо в стислі строки.
