"Чи можлива революційна ситуація, яка могла б загрожувати нинішній владі?" - Віктор Бобиренко

"Чи можлива революційна ситуація, яка могла б загрожувати нинішній владі?" - Віктор Бобиренко

У фізиці є таке поняття – аберація. Це похибка зображення в оптичних системах. Аберація оптичних систем проявляється в тому, що зображення не точно відповідають зображуваним об'єктам формою чи кольором.

Коротше, про міраж чули? Ви бачите те, чого насправді немає.

Пізніше поняття аберації стали застосовувати в інших науках. Лев Гумільов, автор терміну "пасіонарність", запропонував принцип аберації в історії. Це коли події, які відбулися вчора, вам здаються важливішими, ніж те, що відбулося 100 років тому.

Час застосувати цей термін у політично-географічному чи навіть мережевому вимірі.

Приклад. У мене абсолютна більшість друзів у житті чи мережах (більше 73% точно) голосували за "ЄС" чи "Голос". Але ж це не значить, що більшість у парламенті сформували вони.

Багато розумних людей, спостерігаючи безлад у всіх сферах життя і господарювання в Україні, починають робити дуже сміливі припущення.

Основне припущення – що Зеленський не досидить до кінця терміну. Що його знесе нова революція. Супутнє припущення – якщо монобільшості не існує де-факто, то парламентські вибори відбудуться вже восени чи у крайньому разі – навесні наступного року.

Це політична аберація. Неправильне бачення ситуації.

Адже активних патріотів – відсотків десять. Ще приблизно стільки ж людей тримаються в орбіті пасіонаріїв. Це надзвичайно великий мобілізаційний потенціал для революції. Попередні українські революції це явно продемонстрували.

Але ще багато людей вірять Зеленському і оцінюють (насправді ця оцінка їм нав'язана) ситуацію як правильну і підтримують його дії, часто не розуміючи їх.

Парадокс у тому, що одні й ті ж люди, які, наприклад, вважають неправильними введення ринку землі чи співпрацю з МВФ, вибачають це своєму лідеру.

Бо їм нав'язали думку, що гарний Зеленський це робить під тиском "поганих піндосів і соросят".

Знову ж, ці люди як мобілізаційний потенціал умовного Майдану – мізерний. Бо ця електорально-соціальна група не має пасіонарності.

То ж чи можлива революційна ситуація, яка могла б загрожувати нинішній владі?

Наступний текст теж базується на припущеннях, та все ж він вкладається в рамки історичних і ментальних аналогій. Адже історія часто повторюється, чи не так?

Дві історичних аксіоми:

1. Революції творить пасіонарна меншість.

Пасіонарії – це ті, кому болить змінити світ, бо світ влаштований неправильно. Пасіонарії мають різні поведінкові стереотипи. Впевнений, що наші олігархи – пасіонарії. Проте їхній стереотип: світ треба змінити. Бо в ідеальному світі олігарха – безліч грошей і впливу. За це треба боротися.

Але для більшості українських пасіонаріїв основна домінанта – незалежна Україна. Геть від Москви. В Європу, яка є умовним раєм.

2. Вибори виграє гармонійна більшість.

Це прості і тихі люди, які хочуть роботи і зарплат. Соціального захисту і патронату держави.

Це й ті, яким "какаяразніца" на Армія, Мова, Віра.

Більшість людей – конформісти. І значить, підтримують основну ідею свого середовища. Підтримують тих, хто вміє і може нав'язати свою думку. Свій соціокультурний аспект – обов'язково в історичному вимірі. В Україні він має чіткі географічно-історичні, демографічні і соціальні особливості.

Тому місцеві пасіонарії нав'язують своє бачення гармонійній більшості в своїх регіонах: у Львові – умовно національний і європейський формат, в Одесі – умовно інтернаціональний, соціалістичний і антизахідний.

Тому ніхто не сміє у Львові зазіхати на пам'ятник Бандері. А більшість одеситів твердо стоятимуть на захисті пам'ятника Єкатєрінє Втарой, яким би дивним особисто мені це не здавалося.

Опитування громадської думки свідчать, що за ту ж ОПЗЖ частіше голосують старші люди, які ностальгують за СРСР.

Тобто зміни парадигм можуть відбутися лише з часом.

У відчутті нового покоління, яке ще формується. І роль держави і проукраїнських середовищ – змінити це в юних душах. Душах, за які бореться Москва через нав'язування російської поп-культури. За явної неучасті президента і "слуг". А значить, і держави Україна.

Знову ж, потрібно зазначити, що українців, хоч і дуже дратує корупція, проте пасіонарна меншість ментально не готова вийти на барикади, щоб протидіяти цьому.

Ба більше, режим Зеленського впевнено тримається на міфові, що особисто він є порядною людиною.

Це, звичайно, міф. Зеленський виграв вибори на свідомому маніпулюванні масами людей у режимі "скажемо те, що піпл хаває". А це непорядно.

І рівень корупції, якої за часів Порошенка стало значно менше, зараз впевнено наближається до показників часів Януковича.

І зовсім не факт, що президент не має зисків від корупційних афер, пов'язаних з "Великим будівництвом". Той випадок, коли він або в долі, або його таки розводить найближче оточення. І як тоді бути з твердженням самого Володимира Олександровича "я не лох"?

Будьмо відвертими: революції 2004-го і 2014-го років були за цивілізаційний вибір.

Критична більшість молодих українців – за європейський вибір. І цього вже не скасувати.

Тож революційна ситуація можлива лише і виключно за умови, коли панівний режим потягне нас знову в обійми Москви.

Зараз начебто такої ситуації немає. Бо і парламентська опозиція, і Рух опору капітуляції чітко заявили про червоні лінії. І режим, ментально готовий до колаборації та поступок, все ж зважає на думку пасіонаріїв.

Нинішня ситуація – це коли активісти і армія не люблять режим, але терплять. Орли Авакова, як показує досвід, лояльні режиму лише до певної міри. Якщо станеться революція, "беркутів", готових стріляти, вже не буде. Національні дружини чи подібні їм формування – теж до першого справжнього кіпішу.

Але. Все може змінитися восени. Після місцевих виборів.

Потрібно буде формувати більшість в обласних радах. І у місцевих радах великих громад, насамперед в обласних центрах. На Сході і Півдні "слуги" зможуть це зробити виключно разом з ОПЗЖ. У більшості центральних областей – теж.

Будемо мати ситуацію, коли мери Дніпра, Одеси, Сум чи Полтави не матимуть власної депутатської більшості. А ще на них тиснутимуть з області – і з адміністрацій, і з обласних рад.

Тиснути можна через недодачу субвенцій чи дотацій. Адже вже у наступний бюджетний рік можна буде закласти такі формульні розрахунки, коли через реверсні дотації можна буде зменшити місцеві бюджети. І зробити мерів лояльними, бо не всі готові до фронди з владою.

І тоді Зеленському можуть навішати локшини про можливість такого самого союзу і на парламентському рівні. Тоді – розпуск парламенту і побудова ще до нового року чи вже навесні нової коаліції.

На яку вже натякають інсайдери.

Союз ОПЗЖ та "слуг" сформує новий уряд. І все, що схоче п'ята колона, – це мати міністрів освіти та культури.

І ось тоді почнеться. Саме в такому випадку революція стане неминучою.

І цей сценарій впевнено нав'язуватиме нам Путін. Тому що нова революція – це можливість для Путіна відірвати від України нові території. За допомогою тих же, хто сидітиме в обласних та міських радах.

Тож наша ситуація в листопаді може стати критичною.

Вже зараз Зеленський – у ситуації цугцвангу. Розпустити парламент – це вимушено піти на союз у майбутній Раді або з Медведчуком або з Тимошенко.

А в листопаді – вже майже гарантовано – лише з Медведчуком.

Не розпустити парламент – теж страшно.

Бо що далі, то більше депутатів із "слуг" перейдуть від служіння Зеленському до більш вигідного служіння олігархам.

Є, щоправда, ще одна альтернатива. Володимир Олександрович образиться на невдячний народ, напише заяву і залишить нас.

Це була б найкраща альтернатива.

Віктор Бобиренко

Loading...