З приводу цього питання, яке зараз активізувалося в порядку денному за активного сприяння України, маю доречну нагоду повторити те, що вже колись писав: для розуміння психології та логіки дій Путіна немає кращої читанки, ніж роман Достоєвського "Игрок".
От гравець тільки почав гру. Чи він припинить її, коли виявить, що не вдалося швидко зірвати великий куш? В жодному разі! У нього ще достатньо коштів, щоб сподіватися на великий виграш трохи згодом.
Поки він виграє бодай потроху, він точно не припинить грати, бо сподівається виграти ще більше - навіть набагато більше.
Але які шанси, що він припинить гру, коли почне програвати? Насправді теж нульові, бо він вже втягнувся й перетворився на лудомана. Він вишкрябатиме останні кошти з власної кишені, позичатиме де тільки може, але, коли вдача від нього відвернулася, він точно буде грати далі, щоб повернути втрачене і знову вийти в плюс.
А тепер додумайте самі, за яких обставин він тільки й буде змушений припинити гру.
Чому ж тоді Україна так активно розкручує тему переговорів з Путіним і втягує в це європейців аж настільки, що троє послів (Франції, Британії та Німеччини; італійців і поляків знову не запросили) вже відвідали МЗС Росії і щось-то там спільно заявили?
Власне, саме тому.
Адже цим кроком Україна досягає одразу кількох цілей:
1) демонструє західним партнерам нашу раціональність і договороздатність ("ми за мир якнайшвидше й готові зупинитися навіть коли вже не росіяни, а ми у вигіднішій позиції"), відповідно підсилює їхню мотивацію підтримувати нас якнайбільше;
2) виявляє та виставляє напоказ "нераціональність" і "недоговороздатність" Путіна;
3) заганяє Путіна в цугцванг, коли будь-яке його рішення - піти на серйозні переговори чи відмовитися від них - буде лише погіршувати його становище;
4) і так поволі веде ситуацію до точки, коли російську загрозу для нас може бути не тимчасово послаблено, а докорінно усунуто.
"Сів грати за Росію, поставив на кон все і все програв" - непоганий може вийти підсумок епохального правління, що триває вже понад чверть століття.
