"Чисто російське вбивство" - Віталій Портников

"Чисто російське вбивство" - Віталій Портников

Загибель так званого «глави ДНР» Олександра Захарченка важко назвати несподіваною. Те, що Захарченко загине в результаті ретельно спланованого замаху або в кращому випадку буде вивезений до Росії, спостерігачі передбачали вже давно. І спиралися вони не тільки на ситуацію, яка склалася на окупованій Росією території Донецької та Луганської областей, а й на історію інших конфліктів на пострадянському просторі.

Пов’язані з кримінальним світом постаті неодноразово використовувалися у конфліктах в інтересах Москви, а після того, як ситуація стабілізовувалася, гинули за дивних обставин або перетворювалися на вигнанців. На нашій пам’яті так було у Грузії або Таджикистані. Але починати варто не з цих прикладів, а з радянських шкільних підручників. Одним з головних героїв радянської міфології був воєначальник з кримінальним минулим Григорій Котовський, якого, здається, намагався наслідувати Захарченко. Котовського використовували в боротьбі більшовиків з їхніми політичними супротивниками, а потім вбили і навіть – нечуваний прецедент для того часу – поклали в мавзолей, як Леніна. Але ж все це робили ті самі люди, яких Володимир Путін і його оточення вважають своїми вчителями і прикладами для наслідування. Так що можна сміливо сказати, що на Луб’янці нічого не змінилося навіть не з часів Андропова, навіть не з часів Берії, а з часів Дзержинського.

​Захарченко сам підписав собі смертний вирок

Захарченко підписав собі смертний вирок в той самий момент, коли погодився брати участь в авантюрі з російською окупацією Донбасу. Потрібно завжди пам’ятати, що це – не просто політична, не просто військова авантюра. Це перш за все відвертий грабіж, можливість заволодіти чужим майном в умовах фактичної відсутності будь-якого правового простору. У такій мутній ситуації стикаються інтереси всіх тих, хто може діяти в ситуації правової невизначеності – спецслужб, чиновників, ділків кримінального світу. І той, хто стає «головним гвинтиком» всього цього жахливого механізму – завжди смертник або вигнанець. Вигнанцем став Плотницький, смертником – Захарченко. Все логічно і навіть символічно.

​Захарченко і Кобзон

Символізм є і в тому, що «герой ДНР» Захарченко загинув на поминках по іншому «герою ДНР», одіозному радянському співаку Йосипу Кобзону. Варто нагадати, що виконавцем казенних радянських шлягерів Кобзон був тільки для росіян. За межами колишнього Радянського Союзу не тільки медіа, а й спецслужби сприймали Кобзона як одну з провідних фігур кримінального світу – саме тому йому протягом багатьох років був заборонений в’їзд до США і країн Європи і навіть лікуватися від раку він їздив, дякуючи особистому втручанню Володимира Путіна.

Реальний рівень впливу Кобзона на певні процеси досі зрозумілий тільки фахівцям. В день його смерті один із західних колег запитав у мене, як зміниться кримінальний світ Росії після смерті співака. Я міг лише відповісти, що нічого реально не знаю про роль Кобзона в цьому світі, не розумію, як 80-річний артист міг сьогодні впливати на рух тіньових фінансових потоків, залишатися посередником між криміналітетом і владою. Однак загибель Захарченко ще раз нагадала мені, як всі ми недооцінюємо вплив Йосипа Кобзона і наскільки ми реально не розуміємо процесів, які насправді відбуваються в Росії. Загиблий «глава ДНР» міг бути «пішаком», що оплакував короля саме тому, що втратив захист і підтримку.

У спробах зрозуміти, хто визначає ситуацію на Донбасі, в Криму, в Росії ми часто жонглюємо прізвищами чиновників і генералів.

Але є ще один простий і страшний варіант: сусідньою країною давно вже править звичайний криміналітет. І механізми цього управління можливо оголюються ненадовго лише в хвилини замовних вбивств – і знову ховаються в каламутній воді, поступаючись місцем політичним декораціям.

Віталій Портников


Loading...
Loading...