Десь рік тому вийшла новина, що Метінвест будує в Італії сучасний завод по виробництву сталі вартістю в 2,5 млрд євро. І на цьому фоні в мене виникає закономірне питання. А що нашим олігархам заважало будувати такі самі сучасні заводи в Україні?
І я навіть не кажу про ЗАРАЗ. Адже такі заводи можна було будувати в більш спокійні часи, але вони цього не робили.
Особисто я дуже добре памʼятаю як в 2008 році зʼявилась нова фондова біржа під назвою Українська біржа, яка за досить короткий час стала найінноваційнішою платформою для торгівлі акцій. І з появою цієї біржі, в багатьох учасників ринку зʼявилась надія на відродження нашого фондового ринку. Так ось. Одними з найпопулярніших акцій на цій біржі були акції зі структури Метінвесту, які теж торгувались на біржі як окремі компанії: Азовсталь, Авдіівський коксохім. І серед цього різноманіття ахметівських компаній, дуже цікавими були акції двух гірничо-збагачувальних комбінатів: Північного ГЗК та Центрального ГЗК.
Ті хто не в темі, то одразу можуть запитати: а що там може бути цікавого в комбінатах, які добувають руду? Цікаве там було те, що це були одні з небагатьох українських підприємств, які справно виплачували дивіденди. І розмір цих дивідендів був досить високим, щоб зробити акції цікавими. Ну наприклад, акція Центрального ГЗК могла коштувати 6 грн, а компанія виплачувала дивіденди в розмірі 2 грн на акцію, що складало 30% на акцію. І тому кожного року, перед зібранням акціонерів де мали оголосити про виплату чергових дивідендів, на ці акції виникав ажіотаж, бо всі ж хотіли на цьому заробити.
Чому я про це розповідаю? Тому що це була одна із цілком законних схем по виведенню прибутків з підприємств структуру, щоб в подальшому ці гроші вивести на закордонні рахунки. Адже ті інвестори, які купували на біржі акції, отримували лише невелику долю цих прибутків. Бо на біржі торгувалось лише декілька відсотків акцій цієї компанії. А левову частину прибутку звичайно ж отримував головний акціонер. І в цілому лише за період 2008 по 2012 три гірничо збагачувальні комбінати зі структури Метінвесту, виплатили дивідендів на загальну суму в 32 млрд грн або на той час це був еквівалентно 4 млрд дол.
І знаєте що в цій ситуації саме неприємне? Що з цих підприємств виводились гроші, але при цьому майже нічого не інвестувалось в модернізацію самої галузі. Особисто я знаю лише один приклад коли в Україні був з нуля побудований металургійний завод, з більш сучасною технтлогією виплавки сталі в електродугових печах - це Інтерпайп Сталь. Абсолютно всі інші гравці продовжували виплавляти сталь за допомогою доменних печей, які ще були побудовані в часи радянського союзу. І станом навіть на 2021 рік, переважна кількість сталі виплавлялась за допомогою доменних печей.
І тут дуже показовим є порівняння з Туреччиною. Бо поки наші власники металургійного бізнесу видоювали залишки радянского спадку, то в той же час турки інвестували в більш сучасне обладнання - електродугові печі. Зараз же в Туреччині 30 металургійних заводів, з яких лише 4 працюють на доменних печах і 26 на дугових печах. І саме тому Туреччина ще 10 років назад обігнала Україну по виробництву сталі.
Зараз в якості виправдання я часто чую, що багато підприємств опинилось в зоні окупації і ці обставини серйозно ослабили саму галузь. Також ми втратили Авдіівський коксохім і якщо втратимо Покровськ, то це залишить країну без критично важливої сировини для виробництва сталі.
Тільки ж давайте будемо відверті, що всі ці підприємства та вся ця сировина була важлива для старої моделі виробництва сталі в доменних печах. Адже для тих самих електродугових печей кокс не потрібен. Звичайно, це болюча втрата, але чи варто через це посипати голову попелом. Ні.
І після закінчення війни, ніщо не заважає власникам металургійних компаній побудувати нову модернову металургійну галузь. Тим більше, що в Італії вони ж будують заводи на тій самій технології виплавки сталі в електродугових печах, яка окрім того чудово вписується в концепцію зеленого переходу.
Інше питання, що ж ніхто не хоче інвестувати власні кошти в цю галузь. Бо гроші власника найдорожчі. Тому шукають інвестора на форумах по повоєнному відновленню.
Особисто для мене це якась сюрреалістична картина. Бо компанії, які за роки незалежності вивели з країни мільярди доларів, зараз шукають інвесторів, які профінансують будівництво нових заводів. А найсумніше в цій ситуації є те, що позиція цих компаній підтримується нашим урядом. Більше того, уряд сам просуває ці проекти.
