Чому свобода стає лякаючою, а хлів — бажаним?
І як виглядає колоніалізм, коли він більше не називається колоніалізмом?
Китайський порядок: не про ідеї — про харчі
Свиня на вільному вигулі — горда, незалежна, але дорога через якісне мясо.
Свиня у хліву — покірна, продуктивна, але дешева.
Китай добре засвоїв цей принцип.
Він не вимагає любові, не обіцяє раю.
Він просто каже: робіть, як ми — і буде тепло, стабільно й сито.
Це не про дружбу.
Це світ без вибору, де демократія — це ризик, а свобода — це слабкість.
Чому це працює?
Бо свобода — дорога, а рабство — субсидоване.
Бо у світі після імперій залишились не тільки нації — а ще й страх, невпевненість і борги.
Камбоджа, Лаос, Замбія — класичні приклади.
Вони віддали ключову інфраструктуру, землю, порти чи копальні — в обмін на кредити та лояльність.
Тепер навіть протест — на балансі китайського банку.
Китай не завойовує. Він приходить із цінами, а не з танками.
І коли ти вже всередині системи — навіть твій протест куплений гуртом.
Милість краща за революції, бо революціонери можуть: — відстоювати ідеї,
— обирати шлях,
— не повертати борги.
Висновок:
Світ не боїться диктатур.
Світ боїться бідності, нестабільності й хаосу.
Тому десятки країн не просто йдуть у китайське рабство —
вони стають його адвокатами. Бо хліви — дешевші за свободу.
А Україна?
Незручна, бунтівна, небажана. Несумісна.
Бо не хліви — а вибір. Чи вже хліви?
Бо не рабство — а дорога свободи. Чи вже не дорога?
Ми хочемо... Ми справді щось досі хочемо?
