В 2014-му році, коли критична більшість мешканців ОРДЛО легко та з посмішкою приймали рішення про знищення свого краю, своїх особистих життів, вони вважали, що «хуже не будет», «будет, все как есть даже лучше», «будет все как при Украине – только рубли», тобто сприймали зміни в своєму житті, як пригоду.
Весело голосували на «референдумі», весело знищували усе українське, палили українські паспорти, вбивали, руйнували, мріяли про гарне життя, щоб от усе було для них, багато, ще більше й безкоштовно.
Оці мрії жити ще багатіше – вони не погані. Усі ми мріємо покращити свій фінансовий стан, усі ми мріємо жити краще. Але нормальні люди для цього працюють, навчаються, їдуть у іншу країну чи місто, шукають гарну роботу, а не руйнують країну та вбивають людей.
Чомусь, а на той час російської пропаганди з соціального забезпечення мешканців Луганщини та Донеччини не було, підкреслю це – люди вирішили, що росія, «когда заберет Донбасс к себе», роздасть людям усе безкоштовно. От прямо усе! Й газ, й нафту. Й долари, й хліб, й ліки, й машини, й квартири. Оце прямо буде бігати росія за кожним, хапати за руки й кричати: «візьміть квартиру у москві, там все забито холодильниками, ковбасою, телевізорами й доларами».
Досі не зрозуміло звідкіля люди взяли оце «россия нам все даст». Не було ані пропаганди, ані політичної реклами, ані обіцянок. Нічого не було. Хтось комусь щось сказав, хтось підморгнув «та все будет тип-топ», хтось з влади робив вигляд що все знає, здебільшого люди самі вигадували оці соціальні історії в яких добрий путін роздавав газ, гроші та квартири, призначав великі пенсії, відкривав лікарні з надсучасними технологіями. Навіщо вони це вигадували, ніхто вже з них й сам не згадає. Кажуть: «мы просто думали, что так будет».
Що ж, подивимося, що ж того сталося. Процитую мовою оригіналу:
«Друзья, я вынужден писать об этом здесь, потому что молчать уже невозможно. В нашем городе в аптеках по льготным рецептам не выдают инсулин. Для тех, кто не знает: для диабетика инсулин — это не просто таблетка от головы. Это возможность дышать, ходить, жить. Без него наступает кома и смерть. Месяц без жизненноважного препарата! Как нам выживать? В аптеках разводят руками: «Нет поставок». В Минздраве кормятзавтраками. А сахар в крови не ждёт «поставок», он убивает органы прямо сейчас. Мы вынуждены покупать его за огромные деньги сами (только за пределами лнр) или занимать у таких же бедолаг по полфлакона. Прошу максимальный репост! Помогите достучаться до властей! Мы не просим чего-то сверхъестественного, мы просим право на жизнь, гарантированное законом!»
Ринок інсуліну на росії переживає «отрицательный рост» та «трансформацию». Ну, тобто на тлі відходу з ринку росії низки західних компаній (Novo Nordisk, Sanofi) російські аналоги не встигають за «ростом». Аналоги розробляються, але темпи розробки теж не встигають за «ростом», бо росія не була готова до того, що її поженуть з цивілізованого світу за її поведінку. Усі сектори росії залежні від імпорту, тому на що розраховувала росія порушуючи моральні, етичні та міжнародні закони, ніхто не знає.
Більшість росіян жили в тому ж самому симулякрі, як й мешканці ОРДЛО, я маю на увазі віру в те, що росія незалежна, впливова, багато країна. Насправді, економіка та усі виробництва росії залежать від імпорту. Просто путін був впевнений у абсолютній безкарності.
93% інсулінів росія купує, бо за роки правління путіна гроші витрачаються не на ліки, не на медичні дослідження, а на зброю, то звісно виник дефіцит іноземних препаратів, таких як «Фіасп» та «Оземпік».
Звісно в ОРДЛО ліки доставляються за принципом, що не доїли росіяни, тому дефіцит ліків в ОРДЛО страшний.
Якби в 2014-му році критична більшість мешканців ОРДЛО думала головою, а не тим, чим сидять на унітазі, то в межах Луганщини та Донеччини діяла б державна програма реімбурсації (відшкодування) «Доступні ліки», яка забезпечує пацієнтів з цукровим діабетом інсуліном безоплатно або з невеликою доплатою, яка діє по усій Україні. Отримання ліків відбувалося б за електронним рецептом, що виписується ендокринологом (або сімейним лікарем) на основі індивідуального плану лікування. А так, ось вам поросійські, пабагатому, й назад в срср.
В ОРДЛО та й на росії люди готові платити дурні гроші, щоб купити не російський аналоговнет інсулін, а гарний європейський продукт. Цікаво, от чому росіяни так пишаються своєю країною та її продукцією, але віддають перевагу усьому імпортному від телефонів до ліків? Що ж, нагадаю, у країні мрій критичної більшості мешканців ОРДЛО й росіян, у часи товариша сталіна мати імпортне вважалося зрадою батьківщини, за це розстрілювали не дивлячись. Який інсулін, подорожник, сеча, молитви – ось ваша аптечка!
