Будь які спогади про Україну, минулі часи до війни, до «республіки», до «освобождения» в ОРДЛО викликають крайню ступінь роздратування у критичної більшості населення.
Люди, аж скаженіють, коли чують щось накшалт «а вот при Украине», одразу поводять себе агресивно та вимагають знищення того, хто приводить такі приклади.
Але ці спогади останній час у мешканців ОРДЛО виникають якось самі по собі. Ну, це зрозуміло. Хочеш-не хочеш, а коли ти втрачаєш нормальне життя, то доводиться крізь зуби згадувати те, що втратив.
Ці спогади про минуле, вони в ОРДЛО повсюди. От уявіть, йдеш містом й думаєш – ось тут колись був салон автомобілів, тут салон «МТС», тут «Київстар», тут книжковий клуб, тут працювали масажні салони, а тут була моя робота.
Ось так ходять містом багато мешканців ОРДЛО. Ну, з тих, хто вижив та залишився, а не виїхав від гріха подалі.
На кожному кроці мешканців ОРДЛО зустрічають нагадування, як воно було «при киевской власти, хунте, киевском режиме». Як воно було, коли у місті працювали комунальні служби, дбали про вивіз сміття, ремонт доріг, існування інтернету та якісного зв’язку. Коли міліція була не з ілюзорним «народом», а виконувала свою роботу у межах прав, обов’язків, закону, Конституції. Коли не треба було боятися сусідів, що можуть написати донос, щоб дочекатися приїзду «народної міліції» та розграбувати квартиру. Коли на зарплату можна було купити смачне, корисне, гарне, а не банальний набір крупа-борошно-олія. Коли була ця сама зарплата, та сама робота… Й так до безкінечності.
Багато людей згадують часи, коли не було війни, коли не було «республіки», «с россией в серце» та усього іншого. Просто було банальне життя: робота, зарплата, вибір куди поїхати відпочивати, сімейні, побутові проблеми, якісь там радощі, сподівання. Банальне життя, яке ніхто не цінував, бо сприймав, як належне. Хтось був задоволений цим життям, хтось ні, але ось цей банальний щоденний перелік того, що зараз в ОРДЛО недоступно, неможливо, зникло, воно бентежить.
Бо, коли критична більшість людей підтримало на Донбасу «руську весну», усі були впевнені, що нічого в їх житті не змінить, ну, будуть рублі замість гривні, буде язик замість мови, а так усе й залишиться, як було: місто, магазини, ринок, роботи, шахти…
Шахти! Це, те чим жили шахтарські міста на Донбасі, та й увесь Донбас. Це пульс, серцебиття, дихання майже кожного мешканця Донбасу.
Шахти називали містоутворюючими підприємствами, це було правдою, бо ж усі селища та міста будували навколо шахти. Спочатку, це були барачні робочі поселення, які потім обростали інфраструктурою та забудовами. На 2014 рік майже усі шахтарські міста Луганщини та Донеччини вже втратили радянський антураж та осучаснилися за рахунок ремонтів, нових сучасних фасадів, забудов, офісів, салонів, магазинів.
Звісно не усюди усе було гарно, але здебільшого, Луганщина та Донеччина розвивалися, розбудовувалися та осучаснювалися. Але навіть не це згадують зараз, просто банальні моменти: робота, зарплата, працюючі шахти. Й то, ось саме ці спогади, викликають найбільшу реакцію ненависті.
«Вот при Украине наша шахта была миллионник, премию давали, каждые полгода, а то и раньше, новая лава».
«Да жили мы нормально при Украине, зарплата была до 2000 долларов по тому курсу, жили же».
«Мы сломали стену! Да, молодцы, правда, она была несущая! Не хотите подумать над тем, что с нами будет завтра без шахт?».
«Будет у нас, как в Гуково, дыры в земле и никакого развития, цивилизации, роботы».
От про Гуково, гарний приклад. Шкода, що цей приклад згадали через 10 років окупації та знищення Донбасу. А ми ж тоді у 2014 році казали, попереджали, що з шахтами Донбасу буде теж саме, що й з шахтами на росії, якщо Донбас вибере триколор.
На цей час росія знищила майже усі шахти Донбасу. Як ми й попереджали. Як казали.
На той час критична більшість мешканців ОРДЛО жили примарними мріями, ілюзіями, що ось путін вкладе гроші у «їх» шахти, дасть їм волю продавати «свій» вугіль, та просто зробить усе, щоб «республіки» стали «вугільними швейцаріями».
Але чомусь усі, хто чекав від путіна «вугільну швейцарію» на Донбасі уникали відповіді на питання, чого ж путін не побудував «швейцарію» у своїй країні, у тому ж самому вугільному регіоні Ростовської області, який є найближчим сусідом по Донбасу, якщо ми маємо на увазі Донецький кам’яновугільний басейн.
Чого ж путін не побудував «швейцарію» для якутів, які добувають золото, чи для якутів-шахтарів, чи шахтарів-гуковчан, чи взагалі по росії?
Тоді ці питання викликали ненависть, агресію, за ці питання у 2014 му році вбивали. Не шукали на них відповідь, ні, а просто вбивали тих, хто ставив ці питання.
Що змінилося за 10 років? За розмови, «з нами буде те, що з Гуково», за розмови «при Украине у нас работали шахты и давали зарплату во время» зараз в ОРДЛО вбивають. Знову ж ніхто не хоче думати чи чути неприємні питання. Щоб не було неприємних питань, знищують тих, хто їх ставить.
А шахти зникають. Вмирають одна за однією. Як ми й казали.
Загравання з шахтарями пройшло після того, як вони масово та добровільно пішли до лав «народної міліції», яку ще називали «ополчение». Це був знак, що люди гарно ведуться на пропаганду, що люди готові вбивати, вмирати, не ставити питання, більш того, людей дратують ці самі питання.
Люди Донбасу стали ресурсом для війни та ляльками путіна, якими він просто грав. Ніяка відбудова чи розбудова шахт Донбасу ніколи не була передбачена росією.
Навіщо це їй? Вона знищила усі шахти на росії, як неприбуткові. Бо їх ресурс давно вичерпано, бо їх утримання занадто дороге, то чому ж путін мав вкладати в це на Донбасі. Але ж повторю, ці питання дратували мешканців Донбасу тоді, дратують й зараз. Ось де стабільність!
Але, якщо розглядати мрії та сподівання критичної більшості мешканців ОРДЛО, щодо дій путіна та «їх» шахт, то зрештою- а ми пам’ятаємо, що у Всесвіту гарне почуття гумору- їх мрії та сподівання таки здійснилися. Вугільна промисловість Донбасу реформована, а путін став найбільшим реформатором вугільної промисловості сучасності. Закриття шахт – це теж реформи.
Будь які спогади про Україну, минулі часи до війни, до «республіки», до «освобождения» в ОРДЛО викликають крайню ступінь роздратування у критичної більшості населення. Бо ж при Україні не було затримок у виплаті заробітної плати, а якщо затримували, був профспілка, мітинг, прокуратура. На цей час в ОРДЛО шахтарі чекають на зарплату за січень та лютий, гартують десь на якутських шахтах чи гниють у чорноземі України, бо ж вибір у них невеликий. Або працюєш за юшку та понюшку на росіян, або вмираєш за них же на війні.
Критичну більшість мешканців ОРДЛО просто бісять спогади про життя в Україні, бо ж є що згадати, є за чим ностальгувати. Трошки втішають себе «за то без биндер», але це якось вже теж дратує. Трошки втішають себе «могло быть и хуже», але це теж вже якось дратує.
Більше немає мрій, сподівань на «вот-вот путин нам даст». Є тільки спогади, як жилося, як було. Ці спогади нищать запевняннями «при Украине было бы еще хуже», запевняють себе в цьому. Бо більше немає нічого. Пусто. Чорна-чорна діра там, де були віра та сподівання.
Вже усі розуміють, що шахти будуть знищені. Скільки б не писали про «інвестора», який «вот-вот поднимет Донбасс с колен», це просто брехня, фарс, спрямований на заспокоєння. Це вже дратує, в це вже майже ніхто не вірить.
Багато хто просто хоче забути усе це, як страшний сон, можливо тому вигадує собі іншу реальність, де «на нас бы все равно напали войска НАТО».
Коли потоне та буде знищена росією остання шахта, мешканці ОРДЛО знайдуть цьому виправдання «они все равно были нерентабельними, они все равно бы утонули, без шахт все будет только лучше, хуже уже не будет».
Комісія Держради з енергетики рф попереджає про тяжку кризу у вугільній галузі рф. Цього року вугільна галузь росії може зазнати збитків до 450 млрд рублів, що перевищує її доходи за два попередні роки. Криза викликана падінням цін на вугілля, зростанням вартості логістики та збільшенням кредитних витрат.
Для його подолання пропонується скасувати експортне мито або встановити мінімальну ціну, за якої мито не стягуватиметься. Також запропоновано відновити пільги та надати знижки на тарифи ВАТ «РЗ». Однак Мінфін виступає проти ідеї ціни відсікання, а аналітики сумніваються у можливості підвищення цін на рівень вище за запропоновану мінімальну вартість.
Колапс вугільної галузі рф може призвести до серйозних соціальних наслідків, таких як втрата робочих місць та погіршення економічної ситуації в регіонах, що залежать від вугільної промисловості. Це може спричинити збільшення соціальних напруг.
Така криза матиме негативний вплив на економіку країни в цілому з огляду на важливість вугілля як джерела енергії та сировини для різних галузей промисловості, що може призвести до зниження виробництва. Можливий колапс вугільної галузі рф становить серйозну загрозу для економіки та соціальної стабільності.
Що ж, великий стратег путін знищив не тільки вугільну промисловість Донбасу, а й російську теж. Непоганий результат.
Щодо спогадів, як жилося шахтарям Донбасу при Україні, які зараз так дратують, за які так ненавидять мешканці ОРДЛО себе та усіх навколо себе, не варто. Не варто жити минулим, варто розуміти свої помилки та будувати майбутнє з огляду на них.
Системна криза все одно накриє росію з голови до п’ят. Вона торкнеться усіх без винятку секторів життєзабезпечення росії й почнеться «ефект доміно», коли усе просто буде валитися до повного знищення. Знищуючи себе, росія потягне до домовини усе, що є поруч з нею та пов’язано з нею язиком, історією, культурою, економікою. Саме тому розумні швидко розривають усі зв’язки, не розумні ще сильніше чіпляються за цю каменюку. Так що у мешканців ОРДЛО з’явиться ще один шанс на спогади та ненависть до себе.