Ще у 2013 році, перебуваючи на відпочинку у місті Берегове Закарпатської
області, зіткнулася із питанням не розуміння української мови місцевою молоддю.
Було це так: купуючи на міському базарі продукти, звернулась до продавчині - дівчини років 20-ти, але, як з'ясувалось, вона мене взагалі не розуміла. Тобто, вона не тільки не могла розмовляти, а й не розуміла мови! Старші люди пояснили, що зараз у них молодь не розуміє української, бо у школах діти навчаються угорською мовою.
Як це, українці, які живуть в Україні не розуміють взагалі державної мови? Для мене то було більше, ніж здивування. Як потім пояснили місцеві, у них є угорська громада, тому діти цієї громади вдома й у школі спілкуються виключно угорською мовою, отже, виходить, що молодь української не знає. Звісно, ця ситуація стосується саме згаданої частини Закарпаття, але, загалом, вражає недолугостість нашої національної політики державного рівня.
Моє здивування зростало, коли стала цікавитись яка за офіційною статистикою кількість українців в Угорщині. Виявляється, що українців в Угорщині взагалі нема.
Чи не дивно? В усіх сусідніх країнах Східної Європи є, в які розселялися від Балтики до Уралу.нема.
Знаєте чому? А просто тому, що в українців мадяри забрали мову.
В Угорщині мешкає близько дев'яти з половиною мільйонів осіб, серед яких 78 % становлять угорці, або мадяри, як вони самі себе називають.
На другому місці в країні роми – їх 3,6 % (308 тисяч), на третьому німці – 1,6% (130 тисяч), ну а далі словаки, румуни, хорвати, серби, словенці. Українців взагалі нема!
Виходить, що українці – представники найбільшого сусіда Угорщини, не мають в країні навіть власної національної організації, і відповідно, їх кількість вважається такою низькою, що ніхто їх навіть не рахує. Як таке взагалі можливо?
Скажете, що можливо українці себе називають там русинами, адже саме так раніше багато українців називали себе на західноукраїнських землях. І навіть у назвах місцевих організацій, товариств, спілок була назва "руська", від назви "русин", (не плутати з російським, це тут взагалі ні до чого).
Дійсно, як виявилось, є така національність в переліку, але кількість русинів в Угорщині всього чотири тисячі. А в сусідніх із Угорщиною Словаччині і Румунії мешкає відповідно 55 і 51 тисяча українців, і це лише офіційно.
Виходить, що в процесі історичного розселення українці обминули тільки нинішню Угорщину? Як таке може бути, адже українські землі, заселені українцями, тривалий час були складовими частинами королівства Угорщина, отже, українці й угорці разом були в одній імперії.
Відомо, що Мукачівська греко-католицька єпархія займала дуже значну площу й сягала далеко за межі нинішнього Закарпаття, у тому числі й у мадярські землі. Тож там теж були греко-католики. А чи є вони там нині ? Офіційна статистика каже, що греко-католиків в Угорщині майже триста тисяч. Отже, це ще раз доводить, що українці мешкали в Угорщині із давніх часів. Особливо багато їх було у північно-східних регіонах. Кількість українців особливо збільшилася в останню чверть 17 століття, після звільнення країни від турків. Майже всі поселенці, які прийшли у покинуті населенням області, були україномовними греко-католиками Мукачівської єпархії.
Але вже у 18 столітті в греко-католицьких храмах Угорщини почали проводити богослужіння мадярською мовою – це був перший потужний крок до асиміляції українців.
Виявляється, що угорська влада зрозуміла, що не варто знищувати русинів-українців фізично – потрібно просто знищити їхню мову, і русини зникнуть. Що ж далі? А далі закрили всі українські школи. Нема освіти українською, нема знання української.
Наступним кроком асиміляції українців була політика мадяризації, яка потужно проводилась владою у 19 столітті. Саме тоді з'явився термін мадярон – таким словом називали змадяризованих русинів-українців, в першу чергу представників духовенства та інтелігенції, які мали відверту угорську орієнтацію. Тобто українці, які вже називались мадяронами, під впливом пропагандиських засобів, відмовилися від власної мови, культури, релігії, почали самі сприяти мадяризації українського населення, примушуючи соромитися свого народу та приховувати своє українське походження.
Видатний закарпатський просвітитель Олександр Духнович ось як писав про мадяронів:
"Йому руське слово бридке; він соромиться руського. Сущий поміж мадярами, він уже мондокає, шукаючи тим схильності у чужих... Так істинно єсть моє слово: русин угорський (мадярон) чим-небудь буде тільки не русином"...
"У них (мадярів) всі народи – бидло, скоти, тільки один мадяр був людиною, хто не мадяр, той і не людина".
В Угорському королівстві були створені такі умови життя та психологічний клімат для національних меншин, які змушували, часто наперекір особистим принципам та переконанням, відрікатися від власної національної культури, мови, політичних, релігійних та інших поглядів.
Розуміючи, як відбувалась мадяризація українців, стає зрозумілою нинішня політика угорської влади щодо України.
Угорцям завжди був притаманний високий рівень нетерпимості по відношенню до немадярських національностей. Лише відмова від своєї народності, визнання себе мадяром та мадярська патріотична діяльність, як правило, давали можливість отримати освіту, зберегти чи зайняти високу посаду, просувати кар'єру, або просто мати засоби для існування.
Формуванню в українців комплексу меншовартості та переходу до мадяронів сприяла не лише шовіністична політика угорської влади, але й негативні риси менталітету та поведінка самих угорців.
Вони, на побутовому рівні, у спілкуванні з українцями постійно намагалися показати свою вищість, підкреслити простакуватість, неосвіченість закарпатців, обзивали їх "дикунами- рушняками", "дурними русинами", "смердючими рутенами", "свинями".
В освіті політика угорської влади була спрямована на культивування у дітей та молоді почуття належності до "мадярської батьківщини і мадярської нації" та відданості угорській державі.
Іван Франко у статті "І ми в Європі" описує, як шкільний інспектор угорець, запрошений на обід до місцевого священика, обурився тим, що його донька розмовляє українською мовою:
"Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!"
Це було знищення української нації - справжній етноцид українців, який у 20 столітті набув ознак геноциду, коли мадярони почали співпрацювати з фашистським угорським урядом в часи Другої світової війни та брали участь у катуваннях та розстрілах вояків "Карпатської Січі".
За триста років цілеспрямованої політики етноциду угорці повністю знищили українську мову в Угорщині, таким чином довівши відомий вислів – коли зникає мова, зникає і народ.
Український народ зник на мадярських теренах.
Тому, оті триста тисяч нинішніх греко-католиків – то все нащадки українців. Але вони не знають української мови і ніяким чином не позиціонують себе із Україною. Вони вже угорці.
Як розповідає дослідник історії України Р. Маленков: "У містечку Гайдудорог стоїть, збудований в середині XVIII століття греко-католицький храм, який нині є центром архієпархії. В Гайдудорозі ніхто не знає української мови. Англійської теж. Тому ми не змогли запитати, чи є українці у місті.
Хоча відповідь нам відома. От лише неймовірний іконостас, в якому 54 ікони, є прямим свідком неугорського походження цього храму. Але про це ніхто вже не скаже."
Отже, зрозуміло, що на території Угорщини теж є українські етнічні землі – це дві північно-східні області, де розташована більшість греко-католицьких єпархій. В Угорщині нині проживає майже 300 тисяч осіб українського походження, але українцями вони себе, на жаль, не вважають.
Тому, нам, сучасним українцям, на прикладі зниклих українців в Угорщині, все ж варто гарно замислитись над тим, наскільки важливо знати та розмовляти українською мовою, вчити свою історію, розвивати та зберігати українську культуру та традиції, щоб часом не зникнути як нація, яку асимілює "братній" сусід.
З Україною у серці!
