Прочитав уривок (нижче) з післявоєнної публіцистики Степана Бандери — і нічого хорошого щодо майбутнього людства вам сказати не можу. Наче й не було цих 70 років російської окупації, російського політичного терору в Європі проти тих, хто казав правду про Росію та росіян; терору, який знищив багатьох чесних людей, у тому числі Бандеру. Здається, на жаль, усе зараз у цьому неосвіченому світі повторюється, як по нотах у дитячому садочку.
Степан Андрійович говорив про Росію і її хворе на шовінізм суспільство, ЇЇ «великий» народ фактично те ж саме, що вже багато років кажу я, Аркадий Бабченко, — і, за великим рахунком, з тим самим ефектом. На Заході про Росію так нічого не зрозуміли. І ще невідомо, коли зрозуміють; і чи зрозуміють взагалі.
Степан БАНДЕРА. Третя світова війна і визвольна боротьба ("Сурма", серпень-жовтень 1950 р).
***
Західні держави не мають справжнього уявлення й вірної оцінки дійсного стану на опанованих Москвою просторах. Не тільки в поняттях пересічного громадянина, але й у поглядах правалячих кіл укорінилися ту сугестії, які Росія, однаково біла як і червона, вперто втовкає цілому зовнішньому світові, закриваючи дійсність.
На Заході бачать тільки Росію. Одні взагалі не знають, бо знають дуже мало про те, що вона мілітарною агресією підбила й насильством опановує багато народів, які не примирились і ніколи не примиряться з тим поневоленням. Інші, хоч знають дещо про многонаціональний склад сьогоднішнього ССР, то все ж таки мають на увазі майже виключно російський народ як єдиний підметний чинник. Поневолені Росією народи на Заході переважно трактують не як повноцінні й самосвідомі нації, що змагаються за своє самостійне життя, а як етнічні племена, що є тільки пасивним об"єктом у руках Москви, які або вже затратили своє національно-політичне "я" в російсько-большевицькому кітлі, або його ще не розвинули. Ще інші політики західніх держав, не позбувшись тієї омани, недооцінюють правдиву вартість і потенціал самостійницьких змагань поневолених Росією народів, порівнюють цей, затаюваний перед світом, потенціял з розпропагандованим російським потенціялом, і ставлять ставку на Росію.
***
Це все було б неможливе, як би в західньому світі не прийнялась і не поширилась ілюзія, що російський народ і большевицький імперіялізм — це дві окремі речі, що російський народ не є носієм, а тільки жертвою останнього, що в боротьбі з большевизмом можна мати частину російського народу, і то велику частину, за союзника. Ця омана поширена на заході і москалями, цілою політичною роботою російської еміграції, і ще більше таки впливовими колами самих західніх народів, які з легкодушною поверховістю, або задля дрібних тактичних цілей наставили публічну опінію й політику своїх країн у такому фальшивому напрямі.
***
Так само оманливою, а в своїх наслідках катастрофальною концепцією в політиці Америки й Англії є ставка на відщеплення імперіялістичних тенденцій російського народу від большевизму. На Заході здають соб справу з того, що імперіялістичні прагнення притаманні російській нації, що вони незмінно жиють і діють при всіх внутрішніх зламах. Поставитись виразно ворожо проти російського імперіялізму — це значить мати проти себе цілий російський народ. І хоч західні народи розуміють, що експансивний імперіялізм всякої Росії змагає до опанування щораз більших просторів та зміряє проти їхніх інетерсів і безпеки, то в їхній політиці переважє бажання, щоб передусім звільнитися від смертельної загрози большевизму, найгіршої форми російського імперіялізму. Страх перед тотальною розправою з цілою Росією каже їім приймати підсувану концепцію боротьби тільки з большевизмом в такій постановці, щоб не мобілізувати цілого російського народу, а якщо це можливе, значну його частину приєднати на свій бік, або бодай демобілізувати його воєнний запал. Для того вони не хочуть зачіпати імперіялістичних прагнень російської нації, а навпаки, дати наглядні докази, що вони цим не займаються, трактують як недоторкальну справу самого російського народу, і хочуть тільки його звільнення від большевизму та встановлення демократичного ладу.
***
Нам треба робити все можливе, всіма доступними нам способами, щоб завернути політику західніх держав з такого погубного шляху концепції компромісу з російським імперіялізмом навіть у війні. Всі українські самостійницькі політичні чинники за кордоном, без уваги на внутрішні розбіжности, ціла українська еміграція, мусять використати всі доступні дороги й засоби, щоб у політичних колах і публічній опінії західніх народів переламати той блудний напрямок і причинитися до направи. Це треба робити кожночасно, вперто, не дивлячись на брак зрозуміння і тимчасову безвислідність. Коли політика Америки й Англії обіб'є собі чоло на російському імперіялізмові і на комуністичній єхидності, тоді й наші накликування знайдуть бодай деяке зрозуміння.
***
Але постановка нашої боротьби й цілої самостійницької політики одночасно мусить мати дуже виразну й підкреслену гостроту проти російського імперіялізму й комунізму всяких відмін і під всякими масками. Щоб західні держави бачили виразно, що не може бути й мови про якийсь компроміс, і щоб вони мали до вибору: або союз з визвольною боротьбою України й інших народів з нашого фронту, або самообманна ставка у іхній війні з Росією на російський народ.
Росія є тільки одна — імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розтрощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха — жертв, терпінь і падіння.
До цього ще далеко; тепер російська нація пройнята розжареним імперіялізмом, більше, ниж колинебудь.
