Ідіот знову став президентом. Повторю — знову. Не випадково, не за помилкою, не через збої машини для підрахунку бюлетенів. А цілком свідомо, руками мільйонів виборців, які вдруге вирішили, що найвищу посаду в найпотужнішій країні світу має посісти людина, яка не може сформулювати думку довше 140 символів і називає диктатора своїм другом.
Це вже не криза — це епоха, в якій ідіотизм став політичною програмою, а некомпетентність — стилістикою лідерства. Це навіть не трагедія — це фарс, який уже втратив свою смішність. Бо тепер нас вбивають цілком буквально: разом із ППО з нового пакету допомоги Трамп викинув із нього і відповідальність.
Коли ми просили про Patriot, Трамп думав про рейтинги. Коли ми пояснювали, що без ППО — це прямі смертельні наслідки, Трамп хвилювався, щоб не засмутити Путіна. А коли українська спецоперація «Павутина» знищила російські стратегічні бомбардувальники, він не приховував роздратування: «Вони дали Путіну привід». Себто — винні не ті, хто вбиває, а ті, хто не дає себе безкарно вбивати.
І ось він, вирок: Україна “провокувала”, тому Путіну можна. А ППО — ні. Бо ідіот у Вашингтоні вирішив, що краще змусити жертву замовкнути, ніж агресора зупинити.
Влада як спектакль
Ще 500 років тому Макіавеллі пояснив: влада — це спектакль. І в ньому перемагає не той, хто знає, а той, хто вдає, що знає. Влада — це не про компетентність, а про впевненість. І чим менше в тебе розуму, тим легше бути впевненим у собі. Саме тому ідіоти з часом обов’язково приходять до влади — якщо, звісно, публіка досить втомлена, знервована, дезорієнтована.
Трамп — це не збій системи. Це її логічне продовження. Це виріб епохи YouTube-коментів, політики без підручника, новин без фактів і правди без перевірки. Він не просто дурний — він системно дурний. Його дурість — це не дефіцит, це актив. Його здатність казати просте — саме те, за що його обирають.
Компетентність як вада
У цьому світі розум — це мінус. Людина, яка каже «давайте порахуємо, це складно» — видається слабкою. А той, хто каже: «Все просто, треба зняти санкції з Путіна, підписати угоду, обійнятися» — сприймається як сильний лідер.
Масове сприйняття — це не рефлексія. Це не читання. Це не аналіз. Це інстинкт довіри до гучного голосу і рішучого обличчя. І в цьому контексті Трамп перемагає розум кожного разу.
Посередність як стратегія
Коли ідіот приходить до влади, він не будує систему — він її знищує. Бо система вимагає зусиль, знань, діалогу, відповідальності. А він хоче тільки влади — без утримання. Він боїться розумних — і оточує себе ще слабшими. Він не потребує критики — і перетворює будь-яку незгоду на зраду. Так виникає екосистема лояльних посередностей, які вміють лише одне: вгадувати, що скаже бос.
Це не особливість Трампа — це універсальна хвороба всіх трампів. Їхній стиль — це страх перед складним. Їхнє правління — це кастинг на найвищий рівень підлабузництва. І найстрашніше: вони не залишають після себе нічого, крім руїн. Бо посередність не здатна створювати — вона тільки повторює імітацію.
Україна як перешкода шоу
Україна — одна з небагатьох країн, яка це розуміє. Бо ми платимо за це кров’ю. Ми єдині, хто стоїть між Трампом і його вологою мрією підписати з Путіним “ЧУДОВУ УГОДУ”. Найкращу. Історичну. З нафтогазовим обміном, парадом суверенітетів і конкурсом “Міс Америка” у Вологді.
Висновок
Американсько-українське партнерство 2022–2024 років трималося не на угодах, а на спільності розуміння. У 2025-му все це зникло. Замість підтримки — вимоги. Замість безпеки — бартер. Замість солідарності — приниження.
США на чолі з Трампом з’їхали з головної дороги — не тому, що змінилася війна, а тому, що змінився її телепередавач. І тепер Україна знову сама виборює собі простір у світовій політиці. Без ілюзій.
Новий господар овального кабінету відмовився грати роль союзника. І тепер вимагає, щоб ми впали на коліна перед загарбником за його сценарієм. Але Україна — не актор. Вона — сцена, на якій вирішується, що буде з усім світом.
