Москва знову почала погрожувати. Дослівно це виглядає так: «В разі якщо ЗСУ підуть в наступ на терористів ДиРи і на Крим, Москва почне бомбардування Києва». Кілька днів тому з такою заявою в їхню пресу вивалився голова «Росспівробітництва» і екс-прем’єр РФ Євгеній Прімаков. Вчора про те саме просторікували на передачі у Соловйова.
Очевидно, про наступ на терористів ДиРи і Крим – це приблизно з серії сталінських агіток про війну малою кров’ю і на чужій території «Якщо ворог вторгнеться в наші землі!..» Коли німці увірвалися, з’ясувалося що от саме до такого варіанту СРСР і був як раз неготовий – тому й відкотився фронт до Москви і до Волги. Якщо хтось вважає, що наш «найвпливовіший лідер сучасності», який з’їдає одне порушення перемир’я за другим, здатен зважитися на повноцінний наступ – як письменник-романіст такому польоту фантазії я можу тільки позаздрити.
Очевидно, нам погрожують «не в разі чогось». Нам взагалі погрожують, по наших містах – бомбами.
І знаєте, я хочу закликати читачів. А давайте ми Москві просто візьмемо і повіримо. Повіримо, що вони справді хочуть скинути бомби на наші міста – аж до столиці. Ви ж збагніть, вони не від дурної голови просторікують про таке на своєму ТБ. Вони в такий спосіб морально готують своїх громадян – до удару по нас. Після Н-го сеансу бомбоманії з телека, пересічний сантехнік з Сиктивкару та домогосподарка з Пензи лягатимуть спати з солодкими мареннями про те як на наші вулиці валяться «Гради», «Смерчі», «Урагани», «Точки». Як на багатоповерхівки заходять «сушки» і «тушки», як наші міста охоплює вогонь, а під завалами ревуть поранені і просто перелякані цивільні. Повірте, і сантехнік і домогосподарка будуть при цих картинах лагідно посміхатися і тихо промовляти: «Так іх хахлов! Пусть знают!»
Давайте просто повіримо Москві. Це не важко. Я от їм вірю, і слова їхні сприймаю цілком всерйоз. Бо от розумієте, коли я перестану їм вірити, це означатиме що можна розібрати тривожний рюкзак, що коли зносяться «Талани» можна буде не думати про купівлю нових якісних берць, можна буде не тримати вдома піксель, фліску, бушлат… Єдине лихо – робити це треба коли війна завершиться. А війна – не завершується. Бо Москва завершувати її не хоче – вже навіть Кравчук це каже.
Давайте повіримо Москві. Це не так складно, як вам здається. Я вже бачив сріблясті газони під багатоповерхівками без вікон у Маріуполі – після нальоту Градів. Я вже бачив школярів у Мар’їнці, які боєприпаси на звук розрізняють краще за сержантів-десантників. Я бачив біженців з дикими очима від яких несло кіптявою. Це все – реальність. Це відбувається прямо зараз – водночас з генделиками і дискотеками в Дніпрі та в Києві. Ви думаєте, що завжди фронт залишиться на схід від Новотроїцького, а у вас в тилу буде тепло і сито? Москва вас переконає у протилежному. Уже обіцяє.
Давайте повіримо Москві. Давайте не ховати голову в пісок – доки Москва не виконала свою обіцянку. Бо усвідомити проблему – перший крок до її вирішення. Бо коли ми повіримо, що Москва не кепкує, постане доречне питання – як чорт забирай це завершити? Бо не можна жити весь час в передчутті війни!
І от тут відповідь прийде сама: «Гнобити економіку Росії санкційним тиском союзників + зміцнювати і збільшувати ЗСУ». І автора цієї доктрини доведеться згадати – Петра Порошенка. Бо – тільки так. Бо «просто перестати стріляти» - не діє. Або під тиском санкцій і зміцненням ЗСУ Москва сама зробить крок назад, або – їй доведеться допомогти. Переконливо. Як санкції валять імперії – я вже бачив у 1991 р. Москва ще може цього уникнути.
Звісно, якщо ми Москві повіримо. Повіримо, перш ніж Москва сама переконає нас, що вона не жартує.
