Почув про ще одну «новацію», варту уваги. Закон про люстрацію щодо призначення чиновника виконуватися не буде. Бо його норми суперечать Конституції України. Це сказав Конституційний Суд? Чи це сказав парламент, скасувавши закон? Ні перше, ні друге. Це сказав інший чиновник.
Не вестиму мови про сутність норм цього Закону. Проблема в іншому. І це фундаментальна проблема. Закон є, чи його немає? А якщо є, то чи повинен він дотримуватися усіма?
«Хороше» доповнення до ідеї референдумізації країни, коли і влади не потрібно, бо рішення можна схвалювати референдумом. І не радує зроблена внаслідок суспільної реакції заява про заміну використання одного заявленого референдуму опитуванням. Особливо, коли це стосується такого дуже непростого, делікатного питання, як переговори з Росією.
Ідея народовладдя через референдуми новими заявами тепер значно розширюється, що спонукає до постановки питань: а для чого нам тепер суди, коли чиновник сам визначає, правильний закон чи ні, виконувати його чи ні? І чи потрібні тоді взагалі закони і Верховна Рада, яка ухвалює їх? Уявляєте, скільки заощадимо на цьому?! Та чи пахне народовладдям ситуація, де чиновник керується правом визначати закон неконституційним?
