Десь у ці дні у 2004 році починалася Помаранчева революція.
З безкінечним Ю-щен-ко, хриплими горлянками та неймовірною ейфорією.
Безкровний, ідеальний Майдан.
І вражений світ.
І вражені ми - своєю могутністю і волею.
Зараз згадується, як дитяча гра. Де все наче й серйозно, але наче і понарошку.
10 років тому почався Майдан Гідності у Києві.
Ми в Сумах вийшли 22 листопада.
Я пам'ятаю, як на мітингу заявив, що янукович до кінця каденції не досидить.
Так і вийшло.
Починалося теж феєрично, але якось по іграшковому.
Але потім побили студентів.
Потім ще трохи пограли в ігри.
Штурм 12 грудня ще був лишень якоюсь іграшкою.
А вже із січня почалося серйозно.
І 18-20 лютого закінчилося біллю. Були сльози. Але ми самі собі здавалися велетнями.
А цих татарових/єрмаків/портнових вважали нещасними і убогими людьми.
Яким не було подаровано цього неймовірного ЩАСТЯ - доторкнутися до неба.
Та ми можемо починати відлік війни не з 20 лютого, а з 21 листопада.
Фактично тоді рфія напала на нас.
Війна, що почалася 10 років тому ще триватиме довго.
Але якщо союзники нас не кинуть, а офіс не здасть тил - ми однозначно переможемо.
По іншому і бути не може.
Слава Україні!
Слава нації!
