День, коли...
День, коли тіло, яке є Верховним Головнокомандувачем, по факту відчуває, що воно - випадковий пасажир.
День, коли атавізми совкодрочерського тонуть в історичних паралелях українського.
День, коли побратими і посестри однаково – ВОЇНИ.
День, коли вся стрічка в символіці НОВОГО ВІЙСЬКА, а на паперах указів імена історичних найменувань – а значить започатковане нами живе всупереч рефлексій зелених чортів.
День, коли ті, хто воював, постачав, волонтерив, сприяв підтверджують – якщо треба, то знов – не питання.
День, коли мало хто в голос, але майже усі адекватні подумки визнають – наш вибір війна до перемоги, інакше ті, хто не повернувся, лишилися в бою дарма.
День не сліз, а стиснутих кулаків.
День «Дякую!».
День, коли ми ще не придумали, як краще виказати свою повагу і прихильність, але воно вже витає в повітрі і точно розродиться в щось щемливе, світле і піднесене.
День, коли Героїка придушує малоросійське гречкосійство.
День Справжніх.
