Зараз багато аналітиків гадають на кавовій гущі, ой, пишуть сповнені аналізу й тактики стратегічні пости, на тему «коли закінчиться війна». Звісно на такі дописи великий попит, суспільство втомлене. Як же хочеться прокинутися, а в новинах лише мир та спокій, та й взагалі, все це нам наснилося й всього цього просто не було й он там за вікном життя, як до війни.
Звісно дуже хочеться, щоб хтось вирішив усі твої проблеми, не тільки твої, а й твоєї країни й, як добра фея, перетворив усіх росіян на щось корисне, наприклад хробаків, а танки на кущі чи дерева. Я сама така, мрійниця. Бо забагато болі, втрат, руйнувань, бо я живу війною 10 років, а це забагато, як на одну людину й зовсім нічого, як на цілий світ. Звісно хочеться швидкої перемоги, без втрат, без болю.
Звісно хочеться сили й допомоги, тому я розумію попит на таку аналітику та таких аналітиків. Людям треба за щось триматися, ну хоча б за чарівну посмішку медійної персони, яка впевнено обіцяє «два-три тижні й усе». Але, зазвичай такі люди швидко вигоряють чи гинуть, бо втрачають на війні пильність, тому мрії на війні, трошки відкладаємо у закуток й дістаємо тверезий погляд на життя, він нам згодиться. Жити у світі рожевих поні, це для слабких людей, ми сильні, тому пишемо й читаємо правду, яку б гіркою вона не була.
Очікувати на швидкоплинне закінчення війни та налагодження життя, це вводити себе у стан самообману, що дуже небезпечно.
У 2014-му році, коли я побачила оскаженілий натовп вчорашніх милих сусідів, колег, рідні, друзів, однокласників, містян з якими ти прожила 40 років, я зрозуміла – війна надовго. Якщо є люди, які мріють вбивати та грабувати, війна буде йти до того часу, поки з одного боку будуть ті у кого є що забрати тим, хто хоче це зробити. Мене дратує, що світ впевнено призначив винного у війні – путіна, забувши, що війну підтримує 90% росіян, тобто критична більшість. Саме на мрії росіян про знищення світу опирається колективний російський путін, коли починає війни.
На росії не важливо, хто рулює країною. На росії важливо, щоб керманич озвучував та реалізовував мрії росіян, а критична більшість росіян мріє вбивати. Тому війна надовго. Це війна на виснаження, це війна не тільки фронт, а й війна ментальності, культури. Це не тільки окупація територій, а й знищення країни корупцією. Це синхронна праця на знищення країни внутрішніх корупціонерів, мародерів, інфантів, які працюють на ворога, руйнуючи країну зсередини.
Росіяни не бачать іншого ніж знищення та руйнування світу. Будь яка країна на яку поклали око росіяни, на їх погляд, це «фашисти», яких треба знищити. На цьому законі їх моралі побудований їх світ. Навчання, культура, релігія, усе, що має будувати та робити суспільство краще на росії заточене на культ війни та насилля.
Вбивати заради вбивства, бо вбивство завжди буде виправдане. Вбивство, війна та насилля, це культ критичної більшості росіян. То як війна скінчиться швидко, якщо там діти зростають з мрією вирости та вбити.
Згадаємо, що улюблене свято, підкреслюю це слово «свято», щоб ви зрозуміли увесь треш того, що в головах критичної більшості росіян, 9 травня, день пам’яті за загиблими у Другій світовій.
В цей день росіяни дуже пишаються собою, п’ють та, святкуючи, обіцяють світу «повторить». Що саме вони мріють повторити, це в голові у кожного росіянина. Я це теж бачила у 2014-му, коли кожен проросійський мешканець ОРДЛО мріяв про своє особисте, але прикладав свої мрії до росії, тобто очікував, що його мрію виконає саме росія.
От 1 липня цього року на росії відзначали День ветеранів бойових дій, або День пам’яті та скорботи ветеранів бойових дій. За російсько-радянською традицією ця дата теж має назву “свято”. А свято, це шашлички у парку чи на березі, випивон, й радість, бо ж свято. Хтось вбився, хтось впився, хтось втопився, най буде. Я не про це. День скорботи, це свято. Війна це мир, ну й так далі, ви це вже вивчили з російських вчинків та російської моралі.
Я про інше. Трошки процитую: «Це день пам’яті всіх, хто воював за росію, не важливо – у яких війнах та збройних конфліктах, виконуючи свій обов’язок захисту Батьківщини. Як данина поваги їм – ветеранам і пам’яті тих, кого вже немає в живих. Ідея створення єдиного свята у колі ветеранів бойових дій, які брали участь у різних війнах та збройних конфліктах на території рф та інших країн, ходить уже давно. Неформально вони почали відзначати його на початку XXI століття. Це було викликано їх бажанням збиратися в один день, не прив’язаний до тієї чи іншої події численних воєн, учасниками яких їм судилося стати».
Я хочу, щоб ви уважно прочитали ці слова. В них відповідь на те, коли закінчиться війна. Я ще раз підкреслю «день пам’яті всіх, хто воював за росію, не важливо – у яких війнах та збройних конфліктах, виконуючи свій обов’язок захисту Батьківщини»… Їм не важливо, які війни, за що, навіщо, з ким. Вони воюють, вбивають й називають це «обов’язок захисту батьківщини», навіть, коли вони її «захищають» на чужій, захоплений ними території.
Вони не задаються питанням навіщо вони приймали участь у тій війні чи «конфлікті». Вони святкують смерть своїх побратимів, вони святкують, як вбивали, ґвалтували. Вони ніколи не будуть відчувати жаль чи сором, бо усі ці конфлікти та війни були абсолютно безкарними для росіян. За жоден «конфлікт» росіяни й росія не понесли покарання. Причина кожної нової війни, яку починає росія, криється в минулому. Безкарність!
Безкарність штовхає росію йти далі. Відсутність покарання за жоден «конфлікт», за вбивства, за захоплення територій, за зґвалтування, за втручання у виборчі процеси країн, за знищення демократії та прав людини, за цинізм, нахабність, постійну брехню штовхає росію йти далі. Й ця війна, якщо світ не зробить висновків, не остання й не закінчиться навіть з нашим знищенням, бо безкарність буде штовхати росію йти далі. Це «свято» ветеранів в усіх російських війн, це свято безкарності, якою впиваються росіяни.
Як донести це світу? Як втлумачити, що сучасна росія, це отой гомункул отої безкарності та толерантності світу, який завжди закривав очі на злочинства срср та росії.
Як заявила сама росія, вона є правонаступником срср. Це не зовсім законно, але, ось най буде. Бо хтось має понести колективну відповідальність за колективного сталіна, леніна, за доноси, якими радянські люди просто вбивали радянських людей. Світ визнав Голодомор, як факт геноциду українського народу. А покарання росії не призначено. А має бути.
Окупація країн, які стали «братскими республиками», це просто окупація, й під маскою гри в «братские республики» відбувалося знищення корінного населення цих країн. Чи понесла росія (срср) за це покарання? Ні. А мала!
Вторгнення у Чехословакію, Афган, Чечня, Придністров’я, Абхазія, Сирія… Яке покарання отримали росіяни за усе те зло, яке вони творили? Світ закривав очі на усі війни, «конфлікти», окупацію, вбивства, геноцид, знищення росією народів та країн. Бо ж росія невинно кліпала очками «я же миротворец, я же защищаю».
Тому читаючи про це «свято ветеранов всех войн» на росії я думала про єдиний історичний приклад колективного покарання, це, коли був засуджений фашизм, а Німеччина виплатила репарації.
Без міжнародного юридичного визнання усієї росії й усіх росіян винними у війні, без визнання росіян винними у Афганській, Чеченській та інших війнах, без визнання, що рашизм, це сучасний фашизм, без визначення покарання кожному росіянину й країні в цілому, ми не зупинимо цю війну.
Без колективної відповідальності росіян, без їх покарання ми не зупинимо цю війну. Росіяни мають понести колективну відповідальність та зрозуміти власну причетність до злочинних воєнних дій рф на території України.
Рашизм – це фашизм, путін – це сучасний російський гітлер, а росія-країна вбивця. Все просто. Покаране зло, починає боятися. Безкарне зло зростає, бо відчуває вседозволеність.
Ні, росія не зупиниться, це, як маніяк, якого скільки не засуджуй, а він все одно прагне вбивати, але він буде боятися покарання й тихо сидіти у своїй норі скрегочучи карієсними зубами. Але поки росія святкує день ветеранів, байдуже яких війн, а це означає, що росія святкує свої злочини та надихає своїх громадян їх зчиняти.
