Є в середньостатистичного українця одна негарна риса – ми не можемо пробачити ближньому його розум. І не любимо багатих. Навіть, якщо їхній достаток зароблений чесною працею.
Тішить те, що це історичний феномен, а не психологічний. Це наслідок поразки у війні з Московією, яка століттями переслідувала розумних. Вона їх або купувала, і вони служили їй, або убивала...
В історичній ретроспективі багаті, зазвичай, не були чесними людьми. І хоча це не є характерним для всіх багатих – серед них були щедрі меценати, багато підтримували розумних дітей, – література зробила свою справу: в українця закладено стереотип, що багатий апріорі поганий. А російсько-радянською пропагандою такий стереотип стократ підсилений.
Більше. У СССР розумних і заможних просто убивали. Навіть у період перебудови над ними нависала смертельна небезпека.
Ото звідси й наслідки – вибори в Україні 2019 року. Це не вибори влади, це механізм, який підсилив розбрат і ненависть. Тепер одні вважають, що втратили батьківщину – і їх треба розуміти, – инші, що їх надурили, що є правдою...
Але так мало статися. Нація мусить подивитися на себе збоку. Подивились…
І, побачивши, хто ми, частина жахнулась.
Инша – хіхікає.
Наївні сподівалися на чудо, а отримали бурлеск. Притому, бурлеск найнижчого ґатунку…
Емоції вихлюпуються, але до розуміння, що відбувається, ще дуже-дуже далеко… Розуміння дається надто важко.
Та з емоціями ще складніше.
Мудра Маргарет Ульріхсон, вільний філософ з Ісландії, говорить:
«Як би важко нам не було, але мусимо визнати: ми ненавидимо себе не тільки тому, що не можемо реалізуватись, а й тому, що підсвідомо боїмося прозріти. Пізнати себе, своїх близьких і рідних. Боїмося побачити в собі звіра. Тому і втікаємо від себе, щоб стати пасивною часткою соціуму, який знімає з нас відповідальність».
Треба додати – з себе він уже зняв. Адже психологію соціуму століттями формують невігласи.
А нині в нашій дійсності абсолютні невігласи формують ще й державну політику.
Яке завдання повинна б собі поставити розумна політична сила.
Найперше – гармонізувати суспільні відносини. Для цього – вивчити ресурсну базу й разом з бізнесом та інтелектуалами запровадити її у відкриту модель економічного розвитку держави.
Далі. Розробити концепцію освіти й методику її реалізації під девізом: Кожна дитина повинна мати можливість доступу до якісної освіти.
Наступне. Розробити програму розвитку культури й механізми інтеграції її в суспільство. На телебаченні політичні програми повинні йти опівночі, в інший час ефіри надаються інтелектуалам, творчим особистостям, артистам, лікарям, інженерам, вченим, фермерам. Розумне режисерське рішення могло б зробити такі передачі надзвичайно популярними. І, зрозуміло, корисними.
Ось про це й мали б заявляти зрілі політики. Але зрілих політиків формує зріле суспільство (можливо, й навпаки), а зрілість суспільства формує її еліта. Щоб наша еліта стала зрілою, вона мусить вийти з силового поля російсько-радянської культури. Але для цього їй спочатку треба зрозуміти, що її туди загнали насильно.
Аби створити умови для вільного розвитку культури, інтеграцію її в суспільство, лобіювання на міжнародному рівні, потрібні особистості, розум і політична воля.
Та найважливіше – запит суспільства.
