Наша країна встояла. Так, ми втратили багатьох і багато. Але ми втратили і страх перед війною. Той тошнотворний страх, який сидів десь глибоко, стискав серце і шлунок. Тепер ми, поки інші країни відверто охуївають, питаємо – ну, і шо ти хуйло нам ще зробиш? Їбанеш ядеркою? Ну їбаш. Ми все одно виживемо.
Цього року ми з вами вирішили, що ми виживемо. Понад усе
Нам давали всього чотири дні. Але непереможна українська армія відбила Херсон. Звільнила Харківщину. Потихеньку звільняє Донеччину і Луганщину. І Криму вже усцикаються від страху і за копійки продають квартири, тільки би звалити подалі від всього, що пов’язано з Україною
Війна прийшла на територію росії. Вони ще намагаються інколи це спростовувати із покерфейсними їбальниками, але всім вже зрозуміло, що така кількість пожеж, вибухів, самогубств топменеджерів не дуже-то виглядає як збіг. І що коли над авіабазою ППО збиває безпілотник, то він не уїбошує половину літака і кількох людей
Ми заговорили українською. Нарешті російська по-справжньому переходить на маргінес. Так, я знаю, хтось із вас досі думає, що це не тільки пушкіна, але і ваша рідна мова, не стартуйте. Просто задумайтесь і відчуйте, наскільки вам комфортніше замість женщіни бути пані. Наскільки шляхетно бути паном замість мущіни. І як солодко казати замість спасібо дякую. Розмовляйте далі як вам зручно у своєму побуті, у цій країні того ніхто ніколи не заборонить. Я за освітою вчителька російської і більшість життя нею проговорила, яке я маю право давати оцінку вашій мові? Мені тільки трохи жалько, що ви позбавляєте себе зараз цього неймовірного задоволення. Бігме, уникати зараз української - це ж як бути єдиним на районі будинком, відключеним від електромережі.
Ми навчилися жити усвідомлено і отримувати задоволення від простих речей: свіжого теплого хліба, чистої постілі, тихого вечора у теплі. Навчилися радіти тому, про що часто пишуть у мудрих книжках і чому у звичайному житті навчитися майже неможливо. Війна закінчиться, а це вміння завжди знаходити приводи для радості і цінувати те, що маємо – залишиться з нами назавжди.
Ми відкрили всьому світові очі на росію. На цей йобаний третій рейх з аліекспрес. Не те, щоби деякі країни цього і раніше не бачили, але деяким довелося ледь не відривати повіки, щоби більше не могли брехати, що погано видно. Завдяки нашій непереможній українській армії армія лаптів тепер – посміховисько, а не друга армія світу. Завдяки нашим дипломатам росія тепер – не загадкова країна водки і кавьяру, а некраїна трусливого лаврова і божевільного небензі. Завдяки нашим активістам запутінські актори ідуть нахуй, а не на сцени європейських театрів. Ми зробили все для того, щоби у цьому світі стало соромно називати росіянином
Або усе ж таки ні. Щоби стало соромно називатися росіянином усе зробили вони самі...
За нас таки впряглися Америка і Європа, і грошима, і зброєю, і якимись санкціями, хоча я згодна із тим, що санкції могли бути жорсткішими і їх треба було ухвалювати у 2014 році. Але разом із тим – ми отримали дуже велику підтримку для нашої перемоги і у цьому теж наша заслуга.
УПЦ МП, що розрослася Україною як пліснява, нарешті іде нахуй з наших приходів, храмів і можливо навіть із лаври. Когось із «какая разніца» таки заїбало те, як вони поводяться і виявилося, що разніца таки є. Ну краще зараз, ніж ніколи, правда ж?
Ми дізналися хто є хто у нашому житті. Дізналися, чи маємо справжніх друзів, коханих і родичів. Дізналися, на що здатні люди, яких ми цінували понад усе і на що здатні ми самі. Це був рік, коли ми позбавилися усіх ілюзій і тепер знаємо ціну усьому. Рік, коли навчилися кохати, дружити, допомагати, захищати, працювати, підтримувати так, що здивували самих себе. А це значить, що подальше життя точно буде кращим і щасливішим. Бо тепер ми точно знаємо, чого від нього хочемо і ми сильні настільки, що здатні на все.
Русні точно пизда.
І традиційна картинка дня із соцмереж
Вісник веселої русофобії
