Вчора Bogdan Logvynenko написав доволі правдивий і доволі невеселий пост. Він дуже резонує думкам і спостереженням останнього року-два.
Чому ми в такому стані? Очевидно, що третій рік повномасштабки. Після двох років ковіду і уже 11й рік війни з рф не могли отак просто пройти повз. Вигорання, некрологи і купа негативу бʼє по самим стійким. І, очевидно, що та інерція, з якою ми рухалися десь рік півтора спадає. Жирок закінчився, інфляція іде, люди гинуть, люди йдуть. Плюс слабкість партнерів, авторитарність рф і звісно очікування, що не збулися. Плюс, полярність суспільства де одні пишуть «на нулі, п###да, а інші бухають біля «Пʼяної вишні».
Ми опинилися в точці, де нам потрібно говорити що робити далі, як робити далі, з ким і чи ми готові це робити.
Питання перше. Чи ми готові боротися за цю державу? Чи ми готові попри спокуси західного світу, де вже все добре, працювати тут, терпіти складнощі воєнного, а особливо повоєнного часу? Чи просто чекаємо відкриття кордонів?
Питання друге. Чи ми готові відмовитися від пільг? Будь яких. Тобто платити за все? Не 2 гривні контролеру, не 8 грн за метро, не «буде 2 чеки».
Бо нинішня система пільг перевищує державний бюджет. І пільги, так само як і феномен «безкоштовно» руйнують економіку.
Питання третє. Чи ми готові визнати, що більшість виборів пройшли під знаком гречки, красівих мужчін, аналізів сечі, а не програм і реалістичності обіцянок, особливо коли ті, хто їх давав не міг апріорі їх виконати. І ми самі винні, що на 2014 і 2022 рік в нас держава не була готова до війни.
Питання четверте. Чи ми готові платити великі податки, щоб ми не боролися з корупцією там, де ми її стимулюємо, бо держслужбовці - не раби, вони теж хочуть мати житло, нормально одягатися і харчуватися…
Питання пʼяте. Чи ми готьові платити за медіа? І чи готові медіа були і якісними, а де треба з пазурями?
Питання шосте. Чи ми готові говорити публічно про тиск на бізнес, як от ця хрень з податковими накладними, яка вже триває кілька років. І спільно давати по рогам послідовникам міколияноаича?
Питання сьоме. Чи ми готові відмовитися від срачів і наїздів, а дискутувати про проблеми публічно і цивілізовано і головне, чути одне одного і шукати ефективні рішення?
Питання восьме. Чи розуміємо ми, що попри всі наші чвари зараз пріоритет - захист від росії. І спочатку знищуємо рф, а потім уже внутрішні баталії
Питання девʼяте. Чи розуміємо, що єдиний наш шанс вижити - не кордони 1991 року, а повна капітуляція рф? І що цей дощ надовго.
І відповідно, чи розуміємо ми що виграти війну можемо не кількістю, а лише якістю.
Питання десяте. Чи ми готові жити в іншому суспільстві, з іншими цінностями, де матиме значення не стать чи національність, не понти ст куми, а твої якості. І які ці цінності зрештою?
Цей пост не потребує коментарів і тим паче срачів. Він не потребує заламування рук чи хейтерства. Ми не здатні змінити минуле, ми не здатні воскресити загиблих. Їх нема і час згаяний. Єдине що ми здатні - вирішити що далі. І якщо ми готові боротися за цю державу, то найперше тре припинити кидатися одне на одного і хейтити, потрібно допомагати одне одному, так як було в 22му, так як було на майдані. І головне, дійсно максимально бути максимально ефективним і усвідомлювати, що пенсії у нас не буде і не всі зможуть мати дітей, садити помідори, мандрувати…
Бо інакше - визнайте, що кров Іри, Романа, Дениса, Євгена і тисяч дівчат і хлопців буде назавжди на наших руках.
