Я не люблю робити передчасні висновки про процеси, які далекі від завершення і не зрозумілі на етапі процесів. Але настрій в стрічках такий, що в мережу хоч не заходь. При чому гойдає так, що довго цього ніхто не витримає. І це і є одна з цілей. Тому я не буду про висновки. Я буду про те що лежить на поверхні, але через емоції, не беруть до уваги і псують собі настрій, та підіймають рівень кортизолу. Трошки про те як мені все вбачається і чому треба менше реагувати на новини. Я не реагую на заголовки таблоїдів та просто слова. І вам не раджу.
Я не хочу про те хто кому більший Рабінович і хто кому гірший союзник. Я про те, що дійсно є в новинах і що є насправді в країнах. А не про те що сказав божевільний маск, або лавров.
Одне з основних питань, яке звучить - чи готова Європа, або країни Європи воювати за Україну, або прислати сюди війська.
Це не правильне питання. Тому що згідно недавнім опитуванням, Європа не готова воювати навіть за себе. Крім країн Балтії та Польщі. Ну і звісно традиційно Британії. Величезний відсоток населення країн Європи не готовий воювати за свою країну. Переважна більшість не буде воювати ні за яких обставин. Це значить, що якщо їм назначать окупаційних комендантів і введуть обов'язкове знання російської мови, більшість прийме це як стале.
Україна єдина держава, яка змогла і зможе в майбутньому воювати за себе. І не тільки за себе.
Другий момент, який всі пропустили, це те що Америка другий раз за три роки зробила помилку в визначенні стратегії. Насправді похєру хто там президент. Імпотента куколда змінив мародер та рекетир. Байден говорив одне, а робив інше і теж найобував нас дуже сильно. Про якість військової допомоги це взагалі окрема тема. Болісна. І величезних втрат могло би не бути, якби Байден не сцявся робити те, що обіцяв. Але зараз не про "якби". Американці приїхали в Мюнхен з повісткою яка запізнилася на три роки.
Європа вже інша. Не люди, які не готові воювати. А політики та лідери які вирішують. Україна вже інша. Америка завдяки Байдену не "капітан всесвіту" в очах європейських політиків над європейським материком. І вже є країни, які можуть претендувати на цю роль. Окремо або в союзах. І ще, кожна європейська країна знає, що і себе нема ким захищати, не кажучи вже про захист сусіда. А США цього робити не збираються. І тільки питання часу, коли вони приймуть чутке усвідомлення що при нашій поразці, їм не допоможе сама сучасна зброя проти армії РФ. А при нашій перемозі, вона не знадобиться. Тому Європа буде готова піднімати витрати на допомогу нам. Поки що не рівні емоцій, але скоро це буде про гроші та зброю.
Ще дуже важлива деталь, яку чомусь опускають. Всі роблять вигляд, що перемовини та зупинка вогню потрібна тільки Україні. Що ми повинні чимось жертвувати, бо у нас безвихідь. Насправді ні. Нам дуже важко. Але запас міцності при поточній конфігурації у нас є. Більш того, ми адаптуємося і розвиваємося. А ще у рф, дуже великі проблеми в економіці. От дуже. І з кожним днем все гірше.
Так, ми втрачаємо кожного дня території, але ворог несе дуже великі втрати. І при цьому ми збільшуємо термін підготовки БЗВП. Це мало того що часовий лаг у 15 днів, це ще дуже багато сукупних процесів. А росіяни зменшують термін. Про штурми каліч полками це вже всі бачать. Техніка, якої вже критично не вистачає у рф, співвідношення кількості снарядів, теж потрохи вирівнюється. І дуже багато мілких деталей, які при дуже важкій ситуації, скоріше на нашу користь. Це трошки додає оптимізму. Просто згадайте що було три роки тому. Чи міг ще в березні 22 хтось мріяти що ми втримаємо Донецьку та Луганську області? Ми чинимо гідний опір, дали і продовжуємо давати пизди армії у якої крім кількісної переваги вже є і досвід якого нема ні в кого світі крім нас.
А ще мало хто звернув увагу, що політика рф, стала дуже нагадувати політику Лукашенко. Який сидів на шпагаті між рф та всіма іншими і найобував усіх. Тобто зараз путін починає розповзатися у шпагаті між Китаєм та США і пиздіти як Лукашенко. Тобто рф вже не сприймається як сила і самостійний гравець. Це проксі країна якою хочуть керувати або США або Китай у своєму протистоянні. І Європа, а тим більше ми, тут у розрахунок на жаль не беруться. Це нас не дуже тішить, але сама по собі позиція РФ вже дуже далеко не така як була 3 роки тому.
Армії РФ, якою ще в 21 році лякали весь світ нема. Вона знищена нами. Те що зараз є, три роки штурмує "Києв за 3 дні" на Донбасі і пів року виносить в труху свої населені пункти в курській області. Запаси танків та стволів, які вони накопичували десятиріччями знищені. Так, ми залежні від допомоги і нам дуже важко. Але ворог на сьогодні теж виснажений і не має явних успіхів. А там де має, платить величезну ціну. Яку не зможе платити довго.
А ще цікава деталь за останні дні. Американські корпорації, які працюють на військовому ринку, втрачають ціну акцій. Деякі акції просіли за тиждень більше ніж на 10%. В той час як європейські виробники навпаки ростуть в ціні. Деякі до 14%. Це насправді поки стихійні реакції. Але це вже не про емоції. А про перспективи. Питома вага зміщується.
Кілька місяців буде дуже велика турбулентність. І саме від того, як ефективно ми будемо робити те що робили останні три роки, буде залежати дуже багато. Просто кожного дня, робимо те що можемо для перемоги.І читаємо новини раз на три дні. Як серіал з закрученим сюжетом дивимося. Де за три дні сюжетна лінія може змінюватися на 180 градусів.
