... чому політика Путіна відносно Зеленського є настільки нищівною.
Здавалося б, набагато прагматичніше, отримавши такий подарунок долі на посаді українського президента, гладити його по голівці, іти йому на певні поступки (в тому числі, економічні і в зоні ООС), зміцнювати його підтримку всередині країни, а натомість отримати різні політичні бенефіти, зокрема, провести вибори без українського контролю за кордоном і легалізувати, де-факто, своїх людей і структури в місцевих владних і силових органах.
Але тут потрібно розуміти, що без змін до Конституції - «особливого статусу» (в ідеалі - федералізації) - для Путіна буде перемога не повна і тимчасова. А поставити Путіну такий «товар» Зеленський не здатний. Соціологія вперто показує, що майже дві третини українців проти будь-якого особливого статусу і понад дві - проти федералізації-автономізації. Відтак, на здорову голову Зеленський такий вибір не зробить, та й його монокоаліція навряд чи таке проголосує.
Все це, вочевидь, розуміє Путін (недарма сурковська шістка Чеснаков наголошував, що з таким слабким президентом, як Зеленський 2020, домовленості позбавлені сенсу). Тому, попри всі зрадницькі заяви і обіцянки Єрмака, він (ВВХ) нарощує тиск на Україну, зокрема, в Мінську і на лінії розмежування.
Але і це має дуже обмежений ефект, бо колаборантство влади серйозно обмежене суспільним консенсусом - що б ми не думали про відірваність зеленої бригади від політичних реалій.
П.С. Це не означає, що вони не здатні завдати країні непоправної шкоди (зрештою, уже завдають), але й на відкриту зраду не факт, чи наважаться.
